У квітні 2022 року, відповідаючи на запит журналістів через повномасштабну війну з РФ, Комісія з журналістської етики започаткувала Гарячу лінію з питань етики та стандартів для журналістів.
За період роботи Гарячої лінії Комісія відповіла на понад 200 звернень журналістів, що стосувалися різноманітних питань дотримання журналістської етики під час дії воєнного стану в Україні.
Крім того, Комісія допомогла студентам курсу спеціальності «журналістика» УДУ імені Михайла Драгоманова, які виконують спільне завдання разом із німецькими студентами з Університету прикладних наук і мистецтв Ганновера.
Публікуємо підбірку запитань-відповідей від студентів до КЖЕ. Ці роз’яснення будуть помічними у навчальному процесі іншим студентам-медійникам, а також практикуючим журналістам.
Чи могли б ви детальніше розповісти про будь-які обмеження, з якими можуть зіткнутися журналісти, висвітлюючи війну в Україні?
Воєнний стан передбачає певні обмеження прав людини, в тому числі прав журналістів.
Про правила роботи журналістів у районах ведення бойових дій йдеться в наказі Головнокомандувача ЗСУ. В цьому ж документі міститься перелік відомостей, які не підлягають оприлюдненню.
Також існують певні обмеження у роботі журналістів на цивільних об’єктах: наприклад, у лікарнях.
Чи коректно говорити в цих випадках про об’єктивні обмеження свободи слова в Україні під час війни або ж варто називати це якось інакше?
Обмеження, встановлені наказом Головнокомандувача ЗСУ, є об’єктивними, вичерпними і обмеженими воєнним часом. Що не виключає конфліктних ситуацій між журналістами і пресофіцерами – наприклад, щодо доступу до певних територій.
Чи бували випадки (можливо, на початку повномасштабного вторгнення), коли українські журналісти висвітлювали те, що висвітлювати було не можна, це загрожувало безпеці громадян, або шкодило роботі ЗСУ?
Такі випадки були:
1) журналісти поширювали відео з наслідками ворожих обстрілів одразу після обстрілу, а не через деякий час;
2) журналісти розповідали детальну інформацію про військовополонених – наприклад, про військову спеціальність, і це призводило до більш жорстокого поводження;
3) журналісти поширювали інформацію про евакуацію людей з окупованих територій (Маріуполь), коли ця евакуація ще не завершилася.
Справедливості заради варто відзначити, що часто першоджерелами такої інформації були посадові особи української влади, а не власне медіа. Що не знімає з журналістів відповідальності за поширення інформації, яка може завдати шкоди цивільним або військовим.
Хто здійснює контроль за тим, яка саме і в який спосіб поширюється інформація під час війни?
Єдиного органу, який би контролював поширення інформації, не існує, і це неможливо в цифрову добу в такій демократичній країні, як Україна.
Натомість можемо говорити, що деяку інформацію важко або неможливо перевірити в гарячу фазу війни: наприклад, новину про події в зоні бойових дій. Часто представники влади чи військові стають єдиним джерелом такої інформації.
Як забезпечити баланс між свободою преси та інтересами національної безпеки?
В заяві Комісії з журналістської етики про важливість журналістських розслідувань під час війни зазначено: «Якісна розслідувальна журналістика в часи війни створює необхідний контроль за діями влади з боку громадськості, спонукає владу бути більш відповідальною, сприяє зменшенню рівня корупції й ухваленню необхідних для країни рішень».
Воєнний стан у державі і обмеження, які накладаються на поширення певної інформації, не повинні призводити до відмови від журналістських розслідувань. У мирний час великий обсяг відкритих даних унеможливлює або принаймні знижує ризик зловживання з боку чиновників або політиків. В умовах війни, коли прозорість ухвалення рішень і конкуренція обмежені, а реєстри закриті, громадяни здебільшого не мають можливості дізнатися правду. Завдяки журналістам-розслідувачам робота влади стає більш прозорою для громадськості.
Саме після журналістських розслідувань про зловживання під час закупівель для армії депутати ухвалили закон про розкриття даних про публічні закупівлі під час війни.
З якими загальними викликами чи етичними дилемами стикаються журналісти, що висвітлюють війну в Україні? У контексті війни, що триває в Україні, про які етичні міркування слід пам’ятати журналістам і ЗМІ, висвітлюючи конфлікт?
Ось кілька тем, які викликали труднощі або суперечки в журналістському середовищі від початку широкомасштабного вторгнення.
1) Оприлюднення інформації про військові об’єкти, споруди, передчасне повідомлення про військові операції
Наприклад, журналіст і блогер Денис Казанський 29 квітня 2022 р. повідомив про визволення села Руська Лозова на Харківщині – раніше, ніж це зробило Міністерство оборони. Інформацію активно поширили українські медіа, після чого заступниця міністра оборони Ганна Маляр заявила, що автор допису «в цьому ж пості оприлюднив ще дві речі, які не треба було публічно писати» і що після оприлюднення інформації «почалося загострення», а українські військові зазнали втрат: один загиблий і 12 поранених.
2) Оприлюднення інформації про цивільні об’єкти та евакуацію цивільних.
3) Використання контенту із соціальних мереж: наприклад, після поширення в медіа відео розстрілу українського військовополоненого Комісія з журналістської етики ухвалила окрему заяву.
4) Уникнення дискримінації окремих соціальних груп: мешканців певних регіонів, етнічних груп тощо. Окремі застереження стосуються інтерв’ю з військовополоненими: висвітлюючи цю тему, українські медіа неодноразово вдавалися до порушень Кодексу етики.
Які заходи вживаються для протидії дезінформації, пропаганди чи упередженого висвітлення під час війни?
Як орган саморегуляції журналістів, Комісія з журналістської етики від початку широкомасштабного вторгнення допомагає медіа висвітлювати складні і нові для них теми, а також уникати маніпуляцій та упереджень.
Ось лише кілька заяв і рекомендацій від Комісії:
- Заява КЖЕ про важливість журналістських розслідувань під час війни
- Рекомендації КЖЕ про належне висвітлення теми мобілізації в Україні
- Рекомендації КЖЕ щодо дотримання журналістської етики в розділах онлайн-медіа, що не підлягають редакційному контролю (блоги, колонки)
- Щодо висвітлення тем, пов’язаних із українськими полоненими
Якою є відповідальність журналіста у випадку оприлюднення інформації і завдання цим шкоди? (Це просто видалення контенту чи публічні вибачення? Звільнення? Кримінальна відповідальність?)
Як Комісія з журналістської етики, ми можемо говорити лише про відповідальність за порушення Кодексу етики українського журналіста. В межах регламенту Комісія може ухвалити одне з трьох рішень:
- попередження (дружнє попередження),
- заява,
- публічний осуд.
Комісія – це не суд і не регулятор, усі її рішення є добровільними до виконання.
На етапі підготовки рішення Комісія звертається до редакції з пропозицією надати свої коментарі щодо скарги. Таких випадків, коли редакція погоджується з аргументами Комісії і самостійно виправляє помилку, в практиці достатньо. Така скарга вважається вирішеною шляхом медіації.
Чи карається якось поширення фейкової інформації в мережі, якщо йдеться про перешкоджання роботі військових/безпеці громадян або вже завдання реальної шкоди?
Комісія з журналістської етики не є каральним органом і не наділена повноваженнями притягати до відповідальності тих, хто поширює недостовірну інформацію.
Комісія може привернути увагу громадськості, медіасередовища та регулятора до фактів поширення недостовірної інформації. Але вона не володіє необхідними інструментами для припинення такої недобросовісної діяльності. Проте Комісія, поширюючи інформацію про порушення журналістської етики в медіа, розробляючи рекомендації щодо належного висвітлення тих чи інших тем, ініціюючи дискусії з актуальних етичних проблем в медіа, сприяє поширенню медіаграмотності та розвитку критичного мислення у широкого кола громадян. А це підвищує стійкість до фейків.
Чи є якісь спеціальні вказівки чи протоколи для захисту безпеки та благополуччя журналістів, які пишуть репортажі з зон конфлікту?
Відповідальність за безпеку журналістів і журналісток, які вирушають працювати до зони конфлікту, несе редакція. У випадку роботи фрілансера – сам журналіст.
Бажано: журналіст має пройти спеціальний тренінг із безпеки у ворожому середовищі і тренінг із тактичної медицини.
Обов’язково: журналіст повинен мати захисне спорядження (бронежилет, шолом) та тактичну аптечку.
Обов’язково: українське законодавство вимагає від редакції оформити страхування для журналіста на час його роботи в зоні бойових дій. Однак механізм такого страхування досі не розроблений.
На етапі планування поїздки команда журналістів проводить оцінку ризиків, визначає канали комунікації.
Повний обсяг безпекових заходів залежить від політики редакції.
Чи можете ви поділитися якимись помітними прикладами чи історіями успіху, коли втручання вашої організації допомогли покращити якість та етичність висвітлення війни в Україні?
Рекомендації КЖЕ щодо інтерв’ю з російськими військовополоненими в українських ЗМІ
Ми неодноразово бачили відеоматеріали, на яких військовим «заблюрюють» обличчя. Чому деякі військові просять це зробити, а деякі спокійно показують свою особу в ЗМІ? А якщо вони при цьому самі не подумали про власну безпеку? Як діяти журналістові: показувати обличчя чи «заблюрити»?
Перед початком розмови журналіст повинен спитати у співрозмовника-військового, як його представити і чи можна показувати його обличчя. Мотивація залишатися невпізнаним може бути різною: від наявності родичів на окупованій території до військової спеціальності.
Ви маєте попередити військових, який матеріал ви готуєте, де він буде опублікований, на яких майданчиках поширюватиметься, – щоб людина розуміла, скільки людей побачать інтерв’ю з нею, була готова до такої слави і давала усвідомлену згоду на зйомку.
Досвідчені воєнні журналісти, які працюють від початку широкомасштабного вторгнення, рекомендують після завершення роботи показати весь відзнятий матеріал пресофіцеру, який супроводжує, або командиру підрозділу – для того, щоб у кадрі не виявилося деталей, розголошувати які не можна.
Чи мають загалом право (на законодавчому рівні) онлайн ЗМІ публікувати фотоматеріали із зображенням загиблих без попереднього дозволу родин загиблих? Зараз публікують багато фото постраждалих через обстріли і об’єктивно кажучи, навряд сім’я б дала дозвіл. Я розумію, що тут також є дві сторони медалі, адже важливо, щоб світова спільнота розуміла, що відбувається, але найчастіше такі матеріали залишаються в полі зору самих українців. Навіть президент час від часу публікує фото загиблих після обстрілів, на вашу думку, ці матеріали було узгоджено з сім’ями загиблих?
Комісія з журналістської етики в своїй роботі спирається на Кодекс етики українського журналіста. Ми не даємо оцінок із точки зору законодавства, а лише з точки зору дотримання або недотримання Кодексу.
У Рекомендаціях Комісії з журналістської етики щодо висвітлення загибелі людей під час війни зазначається:
«Висвітлення подій війни з великими людськими жертвами неможливе без оприлюднення фактів загибелі людей. Перш ніж надавати своїй аудиторії таку інформацію, журналісти мають сформулювати мету такого матеріалу. Ви хочете проінформувати чи натиснути на емоції? Допомогти чи шокувати? Відео і фото можуть бути доказами скоєння російськими військовими воєнних злочинів і грубого порушення прав людини (наприклад, відео з тілами вбитих мирних людей на вулицях міста). В такому разі використання зображень загиблих виправдане метою поширення інформації про такі злочини і притягнення винних до відповідальності».
Будь-яку персональну інформацію стосовно жертв війни, в тому числі отриману від офіційних джерел чи з соціальних мереж, журналістам варто оцінювати з урахуванням можливих наслідків.
Неетично повідомляти про загибель людини раніше, ніж про це дізнаються її рідні. Якщо ви не впевнені, що родичам загиблого вже повідомили трагічну звістку, не подавайте зображення загиблих великим планом. Не називайте прізвище та ім’я загиблої людини до моменту офіційного повідомлення рідним.