Війна перетнула сумну позначку: вона триває понад сто днів. Війна відбувається не лише на фізичному полі бою, а й у інформаційній сфері. Медіа продовжують невтомну боротьбу за аудиторію та за виживання в умовах, коли традиційні бізнес-моделі майже не працюють. Проте, навіть у важких умовах виживання вони намагаються пам’ятати про потребу доносити до своєї аудиторії якісну інформацію, що відповідає стандартам професії.
Зокрема, журналісти продовжують звертатися на Гарячу лінію з питань етики і стандартів, започатковану Комісією з журналістської етики за підтримки International Media Support (IMS), задля покращення якості власних матеріалів. З першим звітом щодо її діяльності можна ознайомитися за посиланням. Маємо відзначити, що природа запитів зі сторони журналістів протягом травня змінилася. Якщо раніше їх запити стосувалися практичних питань, то нині вони стали концептуальними.
Про що можна писати під час війни? Журналісти неодноразово зверталися до нас з цим питанням, яке є природнім: хочемо ми визнавати чи ні, але у багатьох журналістів та громадських активістів з початком війни увімкнулася самоцензура, яка не дозволяє їм надмірно критикувати представників влади чи торкатися окремих тем.
На нашу думку, табуйованих для висвітлення тем бути не має, за винятком інформації, поширення якої заборонене законодавством та актами військового командування. Нагадуємо, що нещодавніми новелами законодавства заборонено знімати переміщення військ та військової допомоги зі сторони міжнародних партнерів до того, як це зроблять український Генштаб, Міноборони чи інші уповноважені органи, ображати честь та гідність військовослужбовців, а також заперечувати агресію РФ. Також наказ Головнокомандувача ЗСУ встановлює перелік інформації, яку не слід розголошувати в медіа. Найближчим часом очікується підписання Президентом закону, що заборонить вживання символів «V» та «Z», за окремими винятками. Не варто забувати і про загальні норми Кримінального кодексу, що забороняють розпалювання ворожнечі, пропаганду війни, розголошення державної таємниці, порушення права на повагу до приватного життя, заклики до порушення територіальної цілісності України тощо.
При цьому, матеріали на будь-які теми також мають відповідати стандартам Кодексу етики українського журналіста. Керуючись принципом «не нашкодь», медійники мають бути уважними до прохань героїв своїх матеріалів щодо збереження приватності, перевіряти інформацію, що вони публікують, в офіційних джерелах. Попри більшу допустимість використання нецензурної лексики, журналісти не повинні вдаватися до мови ворожнечі та закликів до вчинення порушень міжнародного права, зокрема щодо тортур до військовополонених. Окремо радимо звернутися до рекомендацій Комісії для роботи журналістів у період воєнного стану.
Яку лексику слід використовувати? Протягом травня активізувалися дискусії щодо багатьох лексичних питань. Журналісти намагалися з’ясувати, чи коректно використовувати терміни «орки» та «рашисти» на позначення представників держави-окупанта, чи можливо писати з малої літери прізвища керівників РФ та назву самої держави. Також медійники почали активніше намагатися розібратися у термінах, що походять з міжнародного права: репарація, сатисфакція, евакуація, депортація, репатріація тощо. Ці питання є логічними з огляду на розвиток війни та початок всередині суспільства дискусій стосовно того, якими будуть механізми повернення наших територій, військових та використаних ресурсів.
Комісія видала свої рекомендації щодо вживання стилістично забарвленої лексики в журналістських матеріалах про війну, де наголосила на обережності у вживанні нецензурної лексики, а також неприпустимості дискримінації окремих соціальних груп при використанні терміну «рашисти». Вона також закликала редакції роз’яснювати їх рішення щодо переходу від вживання великих до малих літер при використанні власних назв.
Щодо термінів міжнародного права, які стосуються відшкодування завданої шкоди, радимо ознайомитися з колонкою колег з Центру демократії та верховенства права. Стосовно питань, пов’язаних з військовополоненими, радимо послуговуватися термінологією, яку використовують представники органів української влади. З точки зору міжнародного права – це умовна сіра термінологічна зона, оскільки Женевські конвенції передбачають лише термін «репатріація», в той час як «депортація» використовується на позначення примусового вивезення осіб та у контексті міжнародних злочинів.
Максим Дворовий, юрист Комісії з журналістської етики