Подати скаргу
Закрити пошук
05.05.2022

Що цікавить журналістів під час війни: перші підсумки роботи гарячої лінії КЖЕ

Що цікавить журналістів під час війни: перші підсумки роботи гарячої лінії КЖЕ

За моніторингами новин загальнонаціональних каналів, що проводилися останніми роками, війна займала мізерну частку у висвітленні подій. Повернення до активної фази бойових дій спричинило зміни медійного ландшафту – і журналісти зіткнулися з потребою продовжувати створювати якісний контент за фундаментально нових умов. Одне з ключових питань, яке перед ними постало – наскільки журналістські стандарти, розроблені для роботи за мирного часу, мають застосовуватися при воєнному стані.

Задля допомоги журналістам під час війни, Комісія з журналістської етики запустила Гарячу лінію з питань етики і стандартів для журналістів за підтримки International Media Support (IMS). Її мета – допомагати попереджати помилки та робити матеріали якіснішими на етапі підготовки до публікації шляхом роз’яснення того, яким чином стандарти журналістської етики застосовуються під час війни. Завдяки їй ми можемо зробити деякі висновки про те, які питання у сфері дотримання журналістських стандартів цікавлять працівників медіа найбільше.

Чи варто публікувати свідчення та спогади осіб з окупованих територій? Чимало українців виїхали або намагаються виїхати з тимчасово окупованих територій. Чимало з них пережили вбивства близьких, катування зі сторони збройних сил РФ та підконтрольних їм формувань, знищення власних домівок та залишення без базових послуг на кшталт водопостачання. Чимало з них хочуть поділитися власними історіями. Але як журналістам при підготовці таких матеріалів забезпечити безпеку евакуйованих, які можуть мати на окупованих територіях родичів та знайомих? Чи варто їх взагалі публікувати?

Так, варто. Україна проходитиме довгий юридичний шлях щодо притягнення до відповідальності і РФ як держави, і конкретних посадових осіб та військових РФ як виконавців, пособників та організаторів міжнародних злочинів. Роль журналістів у цьому – фіксувати свідчення жертв держави-агресора та оприлюднювати їх. Ці матеріали у подальшому можуть бути використані як докази у міжнародних судових процесах.

Щодо того як подавати їх свідчення – перш за все рекомендуємо прислухатися безпосередньо до героїв матеріалів. Дехто з них волітиме залишитися анонімним чи попросити замінити ім’я. Інші ж, навпаки, не мають і не хочуть нічого приховувати. Головне правило – це забезпечити безпеку героїв матеріалу.

Автори також мають розуміти, що ці матеріали міститимуть описи, що можуть шокувати споживачів інформації надмірною жорстокістю, сценами насильства тощо. Радимо попереджувати про це дисклеймерами, що попередять читачів, глядачів чи слухачів про те, що на них очікує. Публічний інтерес в публікації цих свідчень буде переважаючим за норми, що обмежують висвітлення жорстокості, і не має призвести до вашої відповідальності.

Як підтверджувати інформацію за мовчанки офіційних джерел? Одним з основних стандартів журналістики є стандарт достовірності подання інформації. Його дотримання вимагає належної перевірки інформації, передусім, в офіційних джерелах, та зазначення джерела перевірки серед посилань при підготовці матеріалу. Втім, в умовах війни низка представників військово-цивільних адміністрацій та інших посадовців не мають змоги (а іноді і бажання) йти на контакт з журналістами та підтверджувати певні факти або ж надавати власні коментарі. Як бути з цим?

Справді, реалії війни є такими, що очікувати на швидку відповідь від посадовців не варто, а матеріал слід публікувати швидко, доки він не втратив актуальності. Перш за все рекомендуємо спиратися на інформацію, що може публікуватися на сайтах органів влади. За її відсутності, звертайте увагу на верифіковані сторінки органів влади та чиновників у соцмережах. Вони відмічені блакитною галочкою чи іншим подібним маркуванням, що дає зрозуміти належність сторінки особі. Використання відкритих джерел є припустимим, але до нього слід підходити обережно: засилля анонімних та напіванонімних Телеграм-каналів продукує велику кількість контенту сумнівної якості.

Якщо ж інформація не публікується в жодному офіційному джерелі, а прес-служби чи посадові особи не відповідають на ваш запит, про це варто писати в матеріалі. Також його варто доповнити позицією органу влади у разі, якщо відповідь на запит чи відповідна публікація з’явиться в офіційному джерелі після публікації вашого матеріалу.

Оперативність vs якість: що має бути основним для журналіста зараз? З попереднього питання витікає і питання віднайдення належного балансу між оперативністю та якістю подання інформації. Відповідь, здавалося б, очевидна, але варто озвучити її ще раз: якість, якість, і ще раз якість.

Бажання опублікувати щось першим є природнім для медіа: такими ексклюзивами ти приваблюєш аудиторію і, за мирних умов, отримуєш при цьому більші рекламні прибутки. Водночас, у погоні за цим є ризик публікувати щось непідтверджене чи матеріал, що базується на сумнівних джерелах – а це є порушенням стандартів. За часів війни таке порушення є навіть суворішим, адже може призвести до гірших наслідків – паніки, прийняття неправильних рішень аудиторією медіа чи створення невиправданих очікувань. Роль медіа у воєнний час – подача виваженої інформації, яка вкрай рідко може бути «швидкою».

Що можна і що не можна знімати та як ставитися до вимог припинити зйомку? Захист приватності та конфіденційності в епоху Інтернету набуває особливого значення. Будь-які опубліковані матеріали чи інформацію можуть поширюватися з небаченою раніше швидкістю. Доступ до такої інформації, зокрема завдяки автоматизованому програмному забезпеченню, що використовується спецслужбами, дозволяє оперативно встановлювати місця розміщення військових сил, розташування  пошкоджень інфраструктури та руйнувань після військових ударів та коригувати вогонь. Зокрема через це, співгромадяни на вулицях також можуть з пересторогою ставитися до будь-яких зйомок. Як з цим бути журналістам?

Перш за все, пам’ятати про законодавство. Справді, у публічних місцях згода на зйомку презюмується, але якщо хтось з осіб, хто потрапляє до кадру, просить вас видалити фотографію – ви маєте це зробити. Існують також і прямі заборони на зйомки певних речей, нещодавно впроваджені Верховною Радою України: заборонено знімати переміщення військ та військової допомоги зі сторони міжнародних партнерів до того, як це зроблять український Генштаб, Міноборони чи інші уповноважені органи.

Не варто забувати і про наказ Головнокомандувача ЗСУ, що встановлює перелік інформації, яку не слід розголошувати в медіа. Його доповнює нещодавня спільна заява Міністерства оборони та Міністерства культури та інформаційної політики, в якій вони дійшли згоди, що задля дотримання всіх необхідних безпекових умов журналісти можуть збирати інформацію на місцях відразу після обстрілів. При цьому  дозволяється оприлюднення зроблених фото та відео представниками ЗМІ та журналістами щодо подій на місці ведення бойових дій по завершенню 12 годин для військових об’єктів, через 3 години – для цивільних об’єктів.

Насамкінець нагадаємо, що Комісія вже деталізувала свої рекомендації для роботи журналістів у період воєнного стану. Вони також стануть у нагоді журналістам при роботі в надзвичайних умовах, викликаних відновленням повномасштабної агресії РФ.

Поділитись