До Комісії з журналістської етики 21 березня 2025 року надійшла скарга від Антона Дробовича на матеріал видання «Україна молода» за авторством Олесі Мазуркової «Політичні переслідування дослідників Голодомору: щодо Ткаченка та Дробовича відкрито кримінальну справу», опублікований на сайті 13 лютого 2025 року і доступний за посиланням.
Скаржник стверджує, що матеріал є «некоректним, неправдивим, однобоким і таким, що не відповідає ані загальноприйнятим стандартам професійної журналістики», зокрема вбачає в ньому порушення стандартів достовірності, балансу думок і відокремлення фактів від коментарів. Скаржник також стверджує, що звернувся до редакції із проханням виправити інформацію, яку називає недостовірною, однак не отримав жодної реакції.
Аби забезпечити збалансований розгляд звернень, 14 травня 2025 року Комісія з журналістської етики, як орган саморегуляції журналістів і медіа, звернулась до редакції видання з проханням прокоментувати відповідність цієї публікації вимогам пунктів 6 («Журналісти і редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел»), 9 («факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного») і 10 («Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано») Кодексу етики українського журналіста.
- чи мають редакція і авторка докази існування кримінального провадження щодо Антона Дробовича (скаржник заперечує факт існування провадження);
- чи мають редакція і авторка підтвердження публічних погроз Антона Дробовича «нищенням репутації відомим вченим Володимиру Сергійчуку, Василю Марочку, Олесі Стасюк та… Володимиру Василенку», які відбувалися у грудні 2021 року;
- чи звертались ви до Антона Дробовича по коментарі або з пропозицією висловити свою точку зору? Якщо ні, то чому редакція прийняла рішення цього не робити? Якщо звертались, то коли це було і чому у матеріалі це не знайшло відображення?
- чи отримувала редакція лист від Антона Дробовича із проханням виправити матеріал, і якщо так, то чи відреагувала на нього, коли це було і у який спосіб?
26 травня 2025 року редакція «України молодої» надала розгорнуту відповідь за підписом головного редактора видання Михайла Дорошенка. «Повідомляємо членів комісії, що викладені у статті факти є об’єктивними, відповідають дійсності та повністю підтверджуються наявними в редакції матеріалами. Звернення від Антона Дробовича редакція не отримувала», — йдеться у відповіді.
У своїй скарзі Антон Дробович просить розглянути «системні та недобросовісні публікації видання “Україна молода”, направлені проти мене, моїх колег та загалом спільноти дослідників складних тем історії України у ХХ столітті». Окрім матеріалу Олесі Мазуркової від 13 лютого, він наводить три посилання на «подібні» матеріали:
- «90 років намагання приховати правду про Голодомор» від 28 листопада 2024 року за підписом Ірини Магрицької
- «Як українофоби Дробович і Ткаченко розвалили музей Голодомору» від 22 жовтня 2024 року за підписом Олени Михайлівської
- «Голодомор: як історична правда викриває “п’яту колону” в Україні» від 14 березня 2024 року за підписом Назара Мухачова, що є передруком із видання «Сурма»,
— і припускає, що медіа виконує «замовлення із дискредитації» певної групи людей, до яких він належить, і «використовується як майданчик чи рупор для групи людей, які не зацікавлені в доброчесному інформуванні суспільства про певні дискусії чи історичні дебати, а бажають систематично дискредитувати опонентів (урядовців, науковців НАН, незалежних дослідників, журналістів тощо) через ЗМІ».
Втім Комісія з журналістської етики не має можливостей і повноважень визначити наявність ознак замовлення в діях редакції, оскільки для цього потрібно було би проводити розслідування. Вихід у суспільно-політичному виданні протягом року кількох матеріалів на важливу для суспільства тему не є об’єктивним доказом існування певної «дискредитаційної кампанії».
Також варто врахувати, що в період виходу цих матеріалів (до 13 грудня 2024 року) Антон Дробович був головою Українського інституту національної пам’яті — центрального органу виконавчої влади, що втілює державну політику у сфері національної пам’яті. Як уже не раз зазначала у своїх рішеннях Комісія з журналістської етики, публічні особи, до яких належать керівники органів влади, повинні толерувати більший обсяг критики на свою адресу, як і підвищену увагу медіа до своїх дій.
Предметом розгляду в цьому рішенні є лише матеріал «Політичні переслідування дослідників Голодомору: щодо Ткаченка та Дробовича відкрито кримінальну справу». Втім КЖЕ констатує, що протягом 2022—2024 років у виданні «Україна молода» вийшла низка матеріалів із критикою і звинуваченнями на адресу Антона Дробовича, і жодного разу видання не навело його позиції або коментарів, ані отриманих безпосередньо, ані цитованих з інших джерел. Такі незбалансовані матеріали продовжують виходити і 2025 року (зокрема «Держзрада і Голодомор» за підписом Олени Михайлівської від 8 квітня 2025 року).
Етичні стандарти
Пункт 6 Кодексу етики українського журналіста: «Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Журналісти і редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел».
Цей пункт кодексу зобов’язує медіа перевіряти факти, не публікувати неперевіреної, неправдивої або неповної інформації. Ключове твердження, винесене у заголовок матеріалу — щодо відкриття «кримінальної справи проти» Олександра Ткаченка і Антона Дробовича — подається без посилання на джерело та без будь-яких доказів.
Саме формулювання свідчить про брак точності: поняття «кримінальної справи» у Кримінально-процесуальному кодексі було замінене «кримінальним провадженням» ще у 2012 році.
У самому тексті матеріалу вжите інше формулювання: «З приводу повторного незаконного звільнення Олеся Стасюк звернулася із заявою до Державного бюро розслідувань, яке 31 січня 2025 року зареєструвало кримінальне провадження щодо Ткаченка та Дробовича і розпочало досудове розслідування», проте й це формулювання не є коректним, адже таке провадження було б не «щодо когось», а за фактом незаконних дій.
Редакція надала КЖЕ копії документів, отриманих від Державного бюро розслідування і з Єдиного реєстру досудових розслідувань, які підтверджують, що кримінальне провадження, про яке йдеться в матеріалі, існує. Також у листі йдеться, що редакція має «копії документів щодо реєстрації кримінального провадження Службою безпеки України відносно Дробовича А.Е, Ткаченка О.В., Боряка Г.В., Гасиджак Л.І. та ін. осіб за ч. 1 ст. 111 КК України “Державна зрада” – вчинення злочинів проти основ національної безпеки України». Втім ці документи або посилання на них не наведені в самому матеріалі всупереч вимогам професійних стандартів, які передбачають зазначення джерела важливих фактів і, якщо це можливо, їхнє документальне підтвердження.
Не мають необхідного посилання на джерела також такі твердження авторки:
- «Антон Дробович публічно у ЗМІ погрожував знищенням репутації відомим вченим…». У матеріалі немає посилання на джерело заяви з нібито погрозами, однак у листі редакція пояснила: йдеться про ефір на «Суспільному. Культура» 17 грудня 2021 року. Проте в оригіналі ця цитата не є прямою погрозою: словами про репутацію Антон Дробович характеризував можливі наслідки майбутніх публікацій демографів («На все це вказують фахівці-демографи. Вони насправді готують матеріали, і коли вийдуть з ними в офіційних фахових виданнях, а не в сумнівній пресі, то від репутації людей, які підписали таку експертизу, в науковому плані може каменя на камені не залишитися»). Отже, твердження про погрозу знищенням репутації засноване на цитаті, вирваній із контексту.
- «в організації переслідування науковців, також взяли участь окремі працівники Інституту історії України: Геннадій Боряк, Лариса Якубова, Людмила Гриневич; декан історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Іван Патриляк та голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко» (звинувачення на адресу перелічених людей також передбачають надання їм редакцією права на відповідь);
- «у низці українських ЗМІ з’явилися публікації, у яких поширювалася дезінформація про новітні наукові дослідження»
- «Ткаченко та Дробович по черзі вимагали від директорки Музею Голодомору написати заяву про звільнення»
- «На думку юристів, вказані дії низки посадових осіб та суддів можливі лише при змові»;
- «На запит юриста від судді отримана відповідь, що дане рішення роз’ясненню не підлягає! Адвокати на запит журналістів повідомили, що не знайшли подібної судової практики. Відносно “діяльності” судді Васильковського до Вищої ради правосуддя направлена відповідна скарга щодо притягнення його до адміністративної відповідальності» (тут є відразу кілька порушень стандарту точності і достовірності, адже не зазначено, звідки авторка отримала всі ці факти; про яких «юриста», «адвокатів» і «журналістів» ідеться; хто саме надіслав скаргу на суддю, тощо).
У матеріалі немає чітких ознак того, що авторка під час його підготовки спеціально спілкувалась із Олесею Стасюк і брала в неї коментарі. Посилання на «інтерв’ю Олесі Стасюк “Україні молодій”» із приписуваною Антону Дробовичу цитатою «Якби ви всі пішли в колгосп, то не прийшлося б вас голодом морити. 50% селян пішли в колгосп, то вони і не померли, а 50% відмовилися, тому й померли» стосується публікації 2022 року, де ці слова подані непрямою мовою в переказі Олесі Стасюк. Те, що авторка лише компілювала раніше оприлюднені матеріали, підтверджує лист редакції. У таких випадках відповідальністю і обов’язком автора матеріалу є знайти першоджерело кожного факту чи твердження, перевірити його достовірність, а також вказати джерело в матеріалі.
Пункт 9 Кодексу етики українського журналіста: «Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення».
У своїх рекомендаціях щодо дотримання принципу об’єктивності КЖЕ зазначала: «авторський погляд на події не звільняє журналіста та медіа від дотримання етичного кодексу, а оціночні судження мають будуватися на фактах».
Оскаржуваний матеріал містить низку тверджень, які насправді є оцінками, однак подані як факти без обґрунтування. Зокрема:
- Олександр Ткаченко і Антон Дробович названі «представниками п’ятої колони у владі»;
- [Олександр Ткаченко] «видав наказ про поновлення директорки музею на посаді та цинічно в цей же день повторно звільнив її заднім числом»;
- «Ненависна цифра у 10,5 млн муляла міністру-малоросу очі значно більше, ніж пам’ятники тоталітаризму»;
- «вчинок колишнього міністра – концентрований вияв його неповаги до українського судочинства, права, науки та історичної пам’яті»;
- «впливаючи на медіа, урядовець майстерно відводив увагу як від справжнього змісту подій, так і від своєї до них причетності»;
- «однобока інформаційна хвиля підтверджує використання темників»;
- «Очевидно, що саме через подібні суддівські “рішення” в Європейському суді з прав людини знаходиться більше справ з України щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, ніж з будь-якої країни Європейського Союзу».
Суб’єктивні оцінки, припущення і судження є прийнятними у журналістиці, зокрема у жанрах авторського самовираження (публіцистиці), однак повинні бути подані у спосіб, який виключає сприйняття суб’єктивних елементів як об’єктивних перевірених фактів. В оскарженому тексті немає вказівок на те, що викладені оцінки, припущення і судження є особистою думкою Олесі Мазуркової. КЖЕ також звернула увагу на збіги у публікаціях за підписами Олесі Мазуркової і Олени Михайлівської (від 17 серпня 2023 року) — у цих матеріалах дослівно повторюються щонайменше чотири абзаци, зокрема й ті, що містять суб’єктивні судження. Отже, матеріал не можна розцінювати як авторську колонку з суб’єктивною позицією Олесі Мазуркової, а радше як компіляцію.
Пункт 10 Кодексу етики: «Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів».
В оскаржуваному матеріалі не наведена точка зору Антона Дробовича, Олександра Ткаченка та інших критикованих людей. Їхні заяви та дії переказані або описані лише фрагментарно, з використанням негативних епітетів та суб’єктивних інтерпретацій. У матеріалі немає згадок про намагання авторки або редакції отримати коментар цих людей або пояснення причин, із яких їхні коментарі не були отримані. За словами Антона Дробовича, він сам звертався в редакцію з проханням врахувати його точку зору й внести зміни у матеріал, однак його звернення проігнорували. Аргументи і заяви Антона Дробовича, доступні публічно (у тому числі в матеріалі «Суспільне. Культура», із яким авторка була знайома, посилаючись на нього у контексті так званих «погроз знищенням репутації), також не були процитовані.
Окрім критики дій Антона Дробовича і Олександра Ткаченка, авторка опонує історичним оцінкам кількості жертв Голодомору в Україні, наводячи твердження й цифри без посилання на наукові джерела. Оскільки сторони конфлікту є прибічниками різних історичних гіпотез, виданню варто було звернутись по коментарі до незалежних експертів, які могли б неупереджено оцінити позицію, з одного боку, Антона Дробовича і Олександра Ткаченка, з іншого — Олесі Стасюк та її однодумців. Утім експертних коментарів у матеріалі також немає.
У листі редакції зазначено: «Під час підготовки статті журналістка “України молодої” використовувала перевірені факти та докази, а також наявні матеріали журналістських розслідувань та не зверталася за коментарями».
Рішення редакції не брати коментарів в однієї зі сторін конфлікту головний редактор «України Молодої» Михайло Дорошенко пояснив так: «Прикладом відкритої професійної європейської журналістики є виступ у листопаді 2022 р. у Києві на Міжнародній науковій конференції “Диктатори ХХ-ХХІ століть: тоталітарні режими та наслідки для суспільства” відомого британського письменника, журналіста Джона Свінні. На запрошення громадськості та журналістів він презентував свій бестселер ‘Killer in the kremlin’. У своєму виступу журналіст-розслідувач наголосив, що під час написання видання він не брав інтерв’ю у диктатора. Українські журналісти також не інтерв’юють осіб, відносно яких зареєстровані кримінальні провадження».
Отже, редакція підтвердила, що не забезпечила висвітлення позиції другої сторони конфлікту у цьому та інших матеріалах, присвячених цій темі, пояснивши відсутність коментарів Антона Дробовича своєю принциповою відмовою від інтерв’ювання людей, які є фігурантами кримінальних проваджень. Можливістю висвітлити точку зору Антона Дробовича, процитувавши його заяви і коментарі з відкритих джерел, редакція також не скористалась.
Висновок і рекомендації
Комісія вважає, що у матеріалі «Політичні переслідування дослідників Голодомору: щодо Ткаченка та Дробовича відкрито кримінальну справу» за підписом Олесі Мазуркової видання «Україна молода» порушило вимоги пунктів 6, 9 і 10 Кодексу етики українського журналіста.
Матеріал є упередженим щодо Антона Дробовича і Олександра Ткаченка, містить необґрунтовані звинувачення та оцінки, видані за факти; він також не є збалансованим. Беручи до уваги те, що видання протягом 2022—2024 років опублікувало низку матеріалів подібного змісту, уривки яких були використані в оскаржуваній публікації без посилання, а також враховуючи пояснення головного редактора «України молодої», КЖЕ констатує, що ці порушення є неодноразовими і зумовлені підходом, який є частиною редакційної політики видання.
Попри те, що Антон Дробович до грудня 2024 року був головою органу виконавчої влади і публічною особою, а критика стосується його дій і рішень саме як посадовця, КЖЕ вважає, що авторка перейшла межі прийнятної критики і є негативно упередженою.
КЖЕ не може підтвердити чи спростувати твердження Антона Дробовича щодо ведення цілеспрямованої кампанії для його дискредитації, однак констатує, що редакція «України молодої» протягом 2022—2025 років у обговорюваній темі публікує незбалансовані матеріали без необхідного контексту, стаючи на один бік конфлікту і ігноруючи точку зору критикованих. Свідому відмову від подання точки зору однієї зі сторін у висвітленні конфліктної ситуації підтверджує і пояснення, яке дав на запит КЖЕ головний редактор.
Пункт 19 Кодексу журналістської етики: «Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи членства в професійних спілках та НСЖУ». Виходячи з цього, Комісія з журналістської етики висловлює виданню публічний осуд.
КЖЕ нагадує про свою рекомендацію журналістам не зловживати правом на оціночні судження. «Зберігаючи плюралізм поглядів та свободу слова, редакція має виключити випадки, коли медіа перетворюється на майданчик для поширення упереджених висловлювань або неперевіреної інформації під виглядом оціночних суджень», — йдеться у рекомендації.
Закликаємо редакції і медійників, які працюють із конфліктними, дражливими, важливими для суспільства темами, не забувати, що першочергова місія журналіста — донести факти і коментарі, відобразивши об’єктивно повну картину, а не переконати в чомусь аудиторію і вплинути на її думку.
Текст матеріалу створено Комісією з журналістської етики за підтримки UNESCO та народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться у матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать UNESCO та не накладають на Організацію жодних зобов’язань.
Зустрілися з непрофесійними діями журналістів?