У квітні 2022 року, відповідаючи на запит журналістів щодо пояснення викликів, з якими вони стикнулися після початку широкомасштабного вторгнення, Комісія з журналістської етики за підтримки International Media Support (IMS) започаткувала Гарячу лінію з питань етики і стандартів для журналістів. За період її роботи, Комісія відповіла на понад 100 звернень журналістів, що стосувалися різноманітних питань дотримання журналістської етики, боротьби з виснаженням та стресом та її впливу на якість журналістських матеріалів, а також дотримання приватності. Ми вже описували проміжні результати її роботи протягом квітня та травня. Оскільки фокус журналістських запитів залишився подібним, спробуємо описати рекомендації Комісії щодо того, що органам влади та медіа варто зробити в майбутньому для поліпшення умов для функціонування журналістів за умов воєнного стану.
Сконцентрувати більше зусиль на поясненні нових обмежень щодо висвітлення воєнних дій. Неодноразово доводилося відповідати на питання щодо того, що заборонено висвітлювати під час війни. Багато медійників, які хоч і намагаються відслідковувати новели законодавства, не встигають робити цього за потоками поточної роботи, що часто відбувається в режимі 24/7. Втім, на щось більше, аніж це, їх не вистачає – тому обізнаність з вимогами військового командування (наказом Головнокомандувача ЗСУ) є невисокою і ризикує спричинити проблеми у комунікації на блокпостах, або ж і призвести до притягнення журналіста до відповідальності.
На нашу думку, органи влади, відповідальні за медійний сектор (Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Держкомтелерадіо, Міністерство культури та інформаційної політики України) мають взяти активнішу функцію щодо зрозумілого інформування працівників медіа про умови їх діяльності під час війни. Такі пам’ятки мають регулярно поширюватися серед цільової аудиторії. За браком ресурсів щодо створення таких пам’яток, можливою та бажаною є співпраця з громадянським суспільством у цьому питанні, представники якого постійно аналізують та попереджують про ризики подібних новел для журналістів.
Впровадити чіткі протоколи щодо діяльності медіа під час кризових ситуацій. Низка питань стосувалася питань діяльності на окупованих територіях. Журналісти почасти переживають чи вважатиметься їх діяльність під окупацією колабораціонізмом, як працювати зі своєю аудиторією та що робити у разі, якщо всі ресурси залишилися за лінією військових дій. Для телевізійників важливим питанням є ризик втрати ліцензій на мовлення при відсутності мовлення протягом року. За умови продовження війни та залишення ризику окупації інших українських територій, питання забезпечення сталості функціонування медіа з охоплених війною регіонів лишатиметься актуальним.
Медіа варто оцінювати відповідні ризики і готувати плани на випадок переїзду до іншого регіону або ж зміни формату видання, якщо цього ще не було зроблено. За нинішніх умов, коли медіа можуть лишатися одним з небагатьох джерел об’єктивної інформації на локальному рівні, збереження їх діяльності є критичним. Втім, ми розуміємо, що власних ресурсів може бути замало. Тому Комісія рекомендує відповідальним органам державної влади подумати над механізмами державної підтримки таких переміщених видань, адже потреба вигравати серця та мізки людей, що можуть стати жертвою російської пропаганди, є невід’ємною частиною війни, що відбувається.
Інший аспект таких протоколів – це питання реагування органів державної влади та місцевого самоврядування на запити журналістів щодо підтвердження тої чи іншої інформації. Комісія отримала багато питань щодо того, як довго слід чекати на таку відповідь чи на офіційну інформацію, для того, аби отримати можливість її публікувати без порушень стандартів та законодавства. Це є явним наслідком непродуманості цього аспекту інформаційної політики. І хоча спільна заява Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства оборони та медійної спільноти є кроком у правильному напрямі, підходи щодо публікації такої інформації потребують доопрацювання. Також на законодавчому рівні варто врегулювати питання збереження ліцензій за мовниками з окупованих територій, адже за їх втрати при деокупації відновлення роботи деяких медіа буде значно утрудненим.
Напрацювати підхід щодо висвітлення зловживань українських військових. Журналісти також часто шукають відповіді на те, чи варто і як саме висвітлювати табуйовану тематику. Низка питань, що надходили на гарячу лінію, стосувалися висвітлення вчинення українськими військовими зґвалтувань та військових злочинів, як-от можливих катувань військовополонених. Самоцензура в цьому питанні є зрозумілою, адже медійники бажають не зашкодити перемозі та деокупації – втім, медійники також намагаються зрозуміти, що робити з інформацією, яку вони можуть отримувати.
Комісія вважає, що випуск матеріалів, що акцентуватимуть на можливості вчинення українськими військовими злочинів (включно з міжнародними), справді може бути не на часі і зашкодити міжнародній підтримці. Втім, у світлі прагнення України до цінностей верховенства права, що стало однією з причин нападу Росії, нам слід пам’ятати про невибірковість невідворотності покарання. Рано чи пізно Україні доведеться розслідувати подібні злочини та встановлювати винуватих.
У розрізі того, що журналісти можуть мати чималі обсяги інформації, які можуть зацікавити правоохоронні органи, Комісія рекомендує започаткувати діалог між правоохоронними органами та медіа щодо підходів до збору та передачі свідчень про можливі зловживання сил української оборони, а також можливості їх публікації. Лише така синергія щодо залучення журналістських матеріалів до розслідування може допомогти досягнути спільної мети – перемоги та утвердження демократичних цінностей у поствоєнній Україні.
Матеріал підготував: юрист КЖЕ Максим Дворовий