Подати скаргу
Закрити пошук
18.03.2021

Як журналістам боротися за правду (факти) та розвінчувати міфи?» 12 порад від Вахтанга Кіпіані

Як журналістам боротися за правду (факти) та розвінчувати міфи?» 12 порад від Вахтанга Кіпіані

У цьому матеріалі зведені ключові тези щодо якісної роботи з інформацією та з аудиторією – такої роботи, яка дозволяє будувати репутацію та довіру – основний актив будь-якого медіа.

Вахтанг Кіпіані, журналіст, головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси. Перший лауреат премії ім. Георгія Гонгадзе.

Відомий своєю бездоганною репутацією, принциповою позицією щодо недопущення маніпуляцій та викривлення фактів, неодноразово звільнявся з телеканалів, коли відчував спроби маніпулювання чи тиску.

Комісія з Журналістської Етики запросила Вахтанга Кіпіані поділитися своїм досвідом та відповісти на запитання журналістів на практичній лекції «Як журналістам боротися за правду і розвінчувати міфи?», яка відбулась 10 березня 2021 року. Модерував розмову Андрій КУЛИКОВ, співзасновник Громадського радіо, Голова Комісії з журналістської етики. Запис доступний на YouTube каналі КЖЕ.

Перед дискусією КЖЕ провела опитування щодо бачення учасниками  проблеми боротьби за об’єктивну інформацію та тиску на журналістів. Більш ніж 34% учасників на запитання «Чи був у вашому професійному житті випадок, коли вас примушували говорити неправду чи не говорити правди?» відповіли, що  стикалися із тиском в журналістській професії, а 54% відчували самоцензуру та побоювання звільнення Це ще раз підтвердило актуальність обраної теми.

Такі дискусії КЖЕ проводить в рамках одного з трьох своїх пріоритетів – просвіти. Саме під час таких зустрічей журналістів, редакцій та студентів журналістських факультетів із цікавими та авторитетними спікерами учасники знаходять відповіді на питання, як навчитися розуміти свою аудиторію, як отримувати від неї інформацію про сучасні тренди та проблеми, а головне – на практичних прикладах розібратися у цінності та важливості дотримання етичних стандартів, а також у необхідності розвитку саморегуляції в Україні.

Розмова саме з Вахтангом Кіпіані була невипадково присвяченою розвінчуванню міфів та нюансам донесення правди до аудиторій медіа. Адже саме довіра є основним капіталом будь-якого професійного медіа.

Інститут репутації – один з важливіших інструментів якісної журналістики, побудови довіри аудиторії до ЗМІ та журналіста, важливий інструмент саморегуляції. В багатьох країнах, де саморегуляція є реально дієвою, репутація, довіра та відповідальність забезпечують захист інтересів аудиторії та переконливо заперечують необхідність надмірної жорсткої державної регуляції.

В Україні цей важливий інститут ще не вибудований. І велика кількість журналістів створюють та поширюють свої матеріали, не замислюючись про етичні стандарти, про те, який вплив цей матеріал матиме на аудиторію, як зміниться ставлення споживача до контенту саме цього ЗМІ, автора та журналістів в цілому.

Як результат – загальне зниження рівня довіри до професійних ЗМІ, втрата аудиторії, а головне – втрата професійної репутації. Аудиторія потрапляє під вплив досвідчених маніпуляторів та стає об’єктом інформаційних спецоперацій.

На тлі подібних небезпечних тенденцій зростає важливість не лише агітації за дотримання стандартів, але й знайомство з досвідом колег, які в процесі багаторічної роботи побудували бездоганну репутацію, ніколи не поступалися принципами, довели свою фаховість та можуть по багатьом позиціям  стати позитивним зразком.

Для регіональних журналістів ця тема та подібні зразки особливо актуальні, бо дуже часто вони відчувають тиск та цензуру з боку керівництва та власників, а обмежені можливості працевлаштування спонукають декого поступатися принципами, виконувати «замовлення», терпіти втручання та ін.

Що цікавить журналістів?

Основні запитання, що ставили учасники дискусії, були наступними.

Як справляєтеся з негативними відгуками і чи бували випадки, коли сумнівалися у висловленій позиції?

Як ви ставитеся до того, що боротися з фейками держава може шляхом обмежень для медіа? Чи це не потрібно робити?

З чого виникла «Історична правда» – з бажання самозадоволення чи з прагнення запропонувати аудиторії якісно новий продукт?

Багато хто вже не пам’ятає історію  проекту «Великі українці», а це був приклад боротьби з маніпуляціями. Як це спрацювало, дайте трохи деталей.

Чи буде коли-небудь знято заборону на книгу про Василя Стуса? Що для цього робиться? І як ви ставитеся до інших способів поширення книжки, як от самвидав, переписання, поширення онлайн?

Як ви обирали тему для дослідження, чому саме Стус? І чи це якось пов’язано з вашим досвідом роботи на телеканалі ЗІК?

Ви колись писали про людей з інвалідністю в СРСР. Як ви вважаєте, чи змінилося ставлення до людей з інвалідністю в Україні? І чи українські ЗМІ намагаються змінити стереотипи чи маніпулюють темою?

Чи може бути в Росії хороша опозиційна преса? Наскільки етично читати навіть якісні російські видання у час інформаційної війни?

Що порідите журналістам, у яких невеликий досвід: добре розбиратися в одній темі чи бути універсальним?

Хто і на яких умовах може стати автором «Історичної правди»?

Як тримати баланс між дедлайнами і історичною правдою в матеріалі?

В яких випадках «Історична правда» вважає за потрібне публікацію від редакції?

Чи дізнаємося ми коли-небудь правду про смерть Ґонґадзе?

Чи багато для вас важить визнання саме з погляду довіри читачів? Як ви поставилися до отримання премії Ґонґадзе, чи відчуваєте, що продовжуєте його справу шляхом донесення правди, зокрема історичної, незважаючи на супротив деяких владних постатей?

Основні поради та рекомендації Вахтанга Кіпіані для журналістів

Під час он-лайн дискусії пан Кіпіані відверто та детально відповідав на запитання учасників,  озвучив багато думок, дуже важливих для розуміння місії журналіста, його відповідального ставлення до професії і до аудиторії.

Впевнені, ці висловлювання змусять краще зрозуміти та осягнути журналістам, редакторам та студентам вагу та важливість дотримання етичних стандартів, принципового ставлення до тиску та підкупу, довіри з боку аудиторії та репутації.

Ми виокремили важливіші поради, які можуть стати корисними журналістам та студентам, тим, хто хоче працювати відповідально та завойовувати повагу, довіру та репутацію.

Репутація

1. «З одного боку, я накопичую репутаційну базу, збираю коло людей, яким подобається те, що я пишу про політику, або дисидентів, або про інше. Водночас я залишав і залишаю за собою право піти проти  думки цих людей, яких я назбирав у свою спільноту (у кожного журналісти чи редактора така спільнота існує) і піти проти течії тоді, коли треба говорити правду чи те, що я вважаю правдою і те, що я здобув як правду, навіть незважаючи на те, що ці люди не готові це чути».

2. «Нічого розважального в тому контенті, який ми робимо зі своїми колегами в «Історичній правді» немає, без нього можна обійтись. Але з іншого боку, люди потребують того, що ми робимо, і тому майте спокій почути незручну, неприємну, шокуючу правду або інформацію, яка, на мій погляд, важлива».

3. «Ми часто йдемо проти течії, проти уявлень нашого читача і глядача щодо того, що ми маємо робити. І отут та репутація, яка накопичена, дозволяє певний час утриматися від шарахання з боку в бік».

4. «Якщо тобі немає що сказати, то ти маєш мовчати або послатися на авторитетів чи інших знавців чи тих, хто перебуває в епіцентрі подій і говорять компетентніше, ніж ти».

5. «Чим менше ми займатимемося журналістським популізмом, тим довшою буде наша репутація і можливість говорити з аудиторією».

6. «Сумніваюся щодня, це ознака належності до людського роду, це нормально і я це теж роблю».

7. «Безумовно, у мене в професії і в житті є люди, яких я поважаю, це не означає, що я з ними у всьому погоджуюся, але водночас ми погано ставимося до інакшости».

8. «Ми можемо мити руки, не дивитися на фейкові новини, але це стосується 2-3% людей, які здатні критично мислити тут і зараз».

9. «Чи з огляду на недосвідченість чи з інших причин, ми оступаємося, і реакція на цю помилку і є нормальною реакцією. Якщо людина продовжує помилятися – це інша історія. Якщо я зробив помилку і знаю це – я намагаюся виправляти, я сам собі головний оцінювач».

Про заборони

10. «Українська держава це один з інструментів, щоби переконати частину людей відмовитися від споживання неякісного продукту, бо ми знаємо, що російські пропагандистські медіа є неякісними. Це все одно, що дозволити продаж неякісної ковбаси на тому ґрунті, що нехай люди спробують і якщо отруяться, більше не куплять. Так само в інформаційному просторі, якій забезпечує держава, неякісного продукту не має бути».

Книга про Стуса

11. «Книга має бути там, де вона має бути – в бібліотеках, на руках, має вільно поширюватися, щодо неї мають бути дискусії. Не подобається Медведчуку – нехай напише свою, напиши про свою роль у процесі – ти учасник подій».

12. «Виграш цієї справи і заборона опису подій 40-ріячної давнини – на мій погляд це трагедія. Якщо ми допускаємо такий варіант, то буде заборонено ще щось. Такого рішення суду не має існувати, бо це підважує існування України як нормальної держави».

Зрозуміло, що не можливо повторити долю і шлях іншого колеги. Але відверті відповіді на запитання, переконаність у абсолютній необхідності протистояти маніпуляціям та тиску, величезна популярність та підтримка, яку Вахтанг Кіпіані останнім часом отримує за свою чесну позицію – мають  надихати, стати справжньою мотивацією для журналістів та редакторів, які іноді опиняються перед складним моральним вибором.

 

Підготовлено у рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США

Поділитись