Подати скаргу
Закрити пошук
20.11.2021

«Україна потребує глибшого залучення ЗМІ до екологічних тем», – засновниця ГО «Save Dnipro» Ірина Черниш

«Україна потребує глибшого залучення ЗМІ до екологічних тем», – засновниця ГО «Save Dnipro» Ірина Черниш

Про вихід на глибокий рівень опіки екологією в Україні та важливу роль у цьому українських медіа, читайте в інтерв’ю із засновницею «Save Dnipro» та «Saveecobot» Іриною Черниш.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про проєкти «Save Dnipro» та «Saveecobot».  З чого все починалося?

Ірина Черниш: «Save Dnipro» починалася як ініціативна група в місті Дніпро, яка згуртувалася у 2017 році навколо проблеми забруднення Придніпровської ТЕС. Це найбільший промисловий забруднювач, який тоді генерував близько 80% забруднення міста.  

Тоді зібралися люди, які взагалі не були дотичні до екологічної тематики, але ми об’єдналися довкола цієї проблеми, тому що вона не вирішувалась стратегічно багато років. 

Після успішної адвокації, результатом якої стала велика модернізація теплової станції, ми створили Saveecobot. Спочатку, як інструмент для власного користування, тому що нам постійно потрібно було моніторити ситуацію з реєстром ОВД – це оцінка впливу на довкілля. Так сталося, що закон тільки запрацював, і ми були перші з великим промисловим забруднювачем в країні, хто проходив цю процедуру. Вона була нова, достатньо складна, і постійно потрібно було дивитися, коли ми можемо як громадськість подавати свої зауваження, коли з’являються нові документи й т.д.

Власне, серед нас є програміст, який запропонував написати інструмент, який моніторив би, такий чат-бот. Зрештою, ця ідея швидко зросла до агрегації усіх дозвільних процедур і доступних реєстрів. Разом з цим ми зрозуміли, що дуже багато екологічної інформації взагалі немає, її не публікують в публічному форматі, тому ми почали займатися ще додатково адвокацією відкриття даних. Є 735-та постанова Кабміну, яка регламентує ці відкриті дані, і так сталося, що ми взагалі стали лідерами у 2019 році з відкритих даних в Україні. 

Фото з Фейсбук-сторінки Ірини Черниш

Це почалося як ініціатива з моніторингу якості повітря, спочатку національний проєкт, а після нашої співпраці з Viber, він отримав міжнародний формат. Сьогодні це 15 країн світу, де можна моніторити якість повітря. В Україні вже понад 1,5 мільйона активних користувачів. Разом з цим є сервіси та мапи з якістю повітря, рівнем пожеж і радіацією.

Оскільки ми почали займатися дуже активно адвокацією питань моніторингу повітря, розкриття екологічної інформації, цифровізації екологічних даних, енерго-екологічною безпекою в країні, це зробило з Save Dnipro не просто ініціативну групу, а громадську організацію національного масштабу, і сьогодні це головні напрямки, якими ми займаємося.

Нещодавно, десь рік тому, ми додали екологічну антикорупцію, і дуже активно почали у цьому напрямку працювати. Отже, сьогодні, Save Dnipro – це національний проєкт, а Saveecobot – міжнародний.

Якщо вбити у пошуковик Ваше ім’я та прізвище, одразу видає інтерв’ю. Отже, журналісти до Вас звертаються. З яких ЗМІ пропозицій надходить більше, радіо, телебачення, друковані видання? І як часто пропонують поговорити на тему вашої діяльності?

Ірина Черниш: Нещодавно вийшло дослідження «Довкіллєва проблематика в публічному інформаційному просторі України» ваших колег разом з фондом «Відродження» щодо висвітлення екологічної тематики у ЗМІ, і для нас самих це стало великою несподіванкою, що Save Dnipro стала найбільш згадуваною екологічною ініціативою в Україні. Дійсно, це і завдяки Saveecobot, який активно використовується, і засобам масової інформації.

До нас звертаються з приводу різних напрямків нашої діяльності, і це дуже активно висвітлюється і на телебаченні, і друковані ЗМІ, і радіо. Я не можу сказати, що якийсь з цих напрямків превалює. З Українським радіо, та й в принципі з Громадським радіо, ми співпрацюємо на постійній основі, у нас є деякі рубрики щодо якості повітря. Ну і коли підіймається якась резонансна тема, особливо під час забруднень, це дуже активно комунікується з нами. Друковані ЗМІ часто просять якийсь коментар щодо тієї чи іншої події. Нещодавно на постійній основі почали працювати з «1+1», їх також зацікавила рубрика щодо якості повітря.

Коли не йдеться про співпрацю у постійних рубриках, а про коментарі у різних ЗМІ, щодо актуальної ситуації, наскільки коректно, чітко потім передають інформацію? 

Ірина Черниш: Не можна узагальнювати, усе дуже сильно залежить від видання і від журналіста. Загалом, більшість публікацій відповідає тому, що я намагаюсь донести. Коли була адвокація з приводу забруднювачів, на місцевому рівні дуже активно перекручувалася інформація, тоді медіа невірно використовували коментарі, які ми давали. Тож ми стали проговорювати, і намагаємось підтримувати тенденцію: коли розмовляємо зі ЗМІ, то декілька разів повторюємо тезу, яку хочемо донести, уникаємо висловлювань, які можна використати інакше.

На нашому досвіді це сильно прослідковувалось саме на регіональному рівні, там де є зацікавленість або промислових забруднювачів, або влади, яка не хоче у негативному світлі висвітлювати ситуацію з екологічним забрудненням. Там маніпулювань дуже багато. У національних ЗМІ менше, тут інколи проблема більше з недостатньою залученістю журналіста до цієї теми, і неправильним тлумаченням думки. Тому ми намагаємось дуже лаконічно передавати думки.

Недостатня залученість журналіста – це коли він приходить на інтерв’ю і ви розумієте, що він не орієнтується у темі?

Ірина Черниш: Так. Або орієнтується, але тема достатньо складна і потрібно багато спеціальних знань, для того, щоб розібратися. Наприклад, у темі екологічно-енергетичній, де достатньо складні процеси, і там дуже багато нормативних документів, які є складними і неоднозначними. Тоді ми намагаємось з журналістами пропрацьовувати. Наприклад, написати те, що хочеш, щоб було донесено, прописати відповіді на питання, які цікавлять журналіста.

У відсотках які б це були показники щодо коректності висвітлення наданої вами інформації?

Ірина Черниш:: Якщо говорити про досвід останніх одного-двох років, то, в цілому, десь 75-80 відсотків буде коректною передача тієї інформації, яку ми надаємо.

Чи помічали ви порушення журналістських стандартів у висвітленні екотем? Коли запрошують замість експерта у сфері політика, або людину, яка може бути зацікавлена у тому, аби подати інформацію з певним забарвленням?

Ірина Черниш: Насправді, це велика проблема. Чому я зосередилась на регіональних ЗМІ? Тому що у національних ЗМІ ситуація дещо інакша, у тому сенсі, що людей, які можуть надати інформацію невигідну для цього конкретного видання, скоріше за все просто не будуть долучати до цього інтерв’ю, до цього коментаря. Скоріше за все будуть залучати тих людей, і це досить поширена практика, які або лояльні, – на жаль, серед громадського сектору є і лобісти, в тому числі різних промислових фінансових груп, – або таку людину, яка говоритиме те, що вигідно власнику ЗМІ, або залучатимуть людей, які в принципі не є фахівцями у цій сфері, але говоритимуть те, що вигідно для складання цього матеріалу. Ця проблема є достатньо поширеною в Україні.

Яке відсоткове співвідношення у таких порушеннях журналістських стандартів? Більше запрошують некомпетентних, чи зацікавлених людей коментувати, чи більше випадків з непрофесійністю журналіста, недостовірною подачею інформації, підміною фактів власними оцінками?

Ірина Черниш: Це буде моя суб’єктивна думка, оскільки я не аналізую абсолютно всі матеріали на екологічну тематику, я відслідковую тільки ті напрямки, які цікавлять мене, та у яких працює наша організація.

Є проблема з балансом думок – коли не висвітлюється інша сторона. І тут питання не тільки в тому, коли йдеться про підтримку якогось бізнесу, чи чогось іншого. На жаль, і коли висвітлюється проблема і є коментарі громадських активістів, екологічних організацій, дуже часто відсутня позиція іншої сторони – бізнесу, влади, і т.д.

Фото з Фейсбук-сторінки Ірини Черниш

Звичайно, це не дає можливості читачу мати повну картину, і такий матеріал буде не завжди на користь вирішення екологічної проблеми. Це також, на жаль, широка проблема в українській журналістиці.

Щодо інших жорстких порушень, я б сказала так: десь 40% матеріалів на екологічну тематику, з тих чи інших причин, не є повними, не є коректними. З різних причин. 

Чи можете Ви пригадати конкретний приклад некоректної подачі інформації, яка є важливою на Вашу думку, та потребувала чіткого і коректного висвітлення?

Ірина Черниш: Будь-який матеріал, який ви загуглите, на тему «національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок», 85 або й 90% матеріалів не відповідатимуть таким стандартам. Саме екологічно-енергетична тема, про яку я вже говорила, є складною, непопулярною, досить суперечливою, тому там й серед екологічних організацій буде безліч позицій. Ось, з цієї теми майже всі матеріали виходять або замовні, або неякісні, або не відповідають навіть на половину вимогам журналістських стандартів.

Можете виокремити основні проблеми, які наразі існують при взаємодії між журналістами та еко організаціями?  

Ірина Черниш: Я два роки поспіль входжу до складу суддів конкурсу на тему журналістських розслідувань, журналістських матеріалів. Раз на рік читаю багато матеріалів на екологічну тематику. На жаль, два роки поспіль прослідковую одну й ту саму проблему, коли екологічний напрямок дуже звужується – до очевидних питань.

Я розумію, що це, можливо, простіше для читача, тобто питання проблеми твердих побутових відходів, якісь позитивні приклади зменшення власного екологічного сліду – замість пакетика взяти мішечок, замість одноразових чашок користуватися багаторазовими т.д. Таких матеріалів дуже багато, от просто дуже багато.

Більш складні теми, там де є корупція, вона у великих екологічних питаннях йде пліч-о-пліч з екологічними наслідками, якісь питання неочевидні, які не потрапляють людям на очі щодня, але є надзвичайно загрозливими для довкілля України, для громадського здоров’я – їх, на жаль, дуже рідко висвітлюють.

Я вбачаю в цьому дві основні проблеми: по-перше, тому що це складно, тому що потрібно глибоко розбиратися, аналізувати, використовувати реєстри, консультуватися з різними стейкхолдерами; а по-друге, це просто небезпечно. На жаль, видань, які б були готові показувати широкі такі екологічні дослідження, за чим би були і якісь судові справи, це просто небезпечно в нашій країні, журналістам просто страшно писати на цю тему.

Які теми, на Вашу думку, є найцікавішими в екології? Які би теми Ви виокремили, та на які теми робили би більше публікацій?

Ірина Черниш: Звичайно, я деформована тими питаннями, якими я займаюсь, тому що вважаю їх найпріорітетнішими. Це питання забруднення повітря. Дуже багато зараз у ЗМІ, та й в екологічному напрямку, говорять про емісію, про викиди парникових газів. Україна наразі ще на попередньому щаблі проблеми, у нас не вирішена ще проблема саме забруднення повітря різними речовинами, дрібнодисперсними сполуками сірки, азоту і т.д.

У Європі ці проблеми владнали ще наприкінці минулого століття і на початку цього. Ми, на жаль, країна з дуже високим рівнем забруднення повітря. В нас відсутня система національного моніторингу, яка б це показувала, і, власне, відсутні кроки, які б зменшували таке промислове забруднення.

Це дуже вигідно великим промисловим групам, вони дуже сильно блокують реформи в цьому напрямку. В Комітеті, під куполом парламенту, дуже активно просувається питання нічого не змінювати, або робити ще гірше, і ми залишаємося з цією невидимою, неоціненою проблемою.

ЗМІ пишуть про неї лише тоді, коли її помацати можна, коли це вже смог, коли вже дихати неможливо, але вона присутня постійно. Минулого тижня в нас була зустріч з представниками Світового банку, з керівником напрямку по Східній Європі, було багато екологічних організацій, він сам сказав, що для Світового банку ця проблема є надзвичайно очевидною, вони закінчують дослідження на цю тему, що Україна є найбруднішою країною в Європі у плані повітря, але про це широко ніхто не говорить. Цього дискурсу немає.

Ми говоримо про зниження СО2, ми говоримо про проблеми, які є перспективними, тобто 10, 20, 30 років, але ми щодня втрачаємо власне населення через те, що в нас забруднене повітря. Це для мене топ-проблема взагалі, яка без залучення ЗМІ буде дуже кволо вирішуватися. Якщо немає імпульсів з боку засобів масової інформації, чиновники дуже неохоче реагують.

Як зробити так, щоб медіа звертали увагу саме на цю тематику, а не вкотре робили матеріал про сортування побутових відходів?

Ірина Черниш: Ми зі свого боку робимо усе можливе. Власне, ми розробили систему моніторингу повітря, чого не зробила держава поки що. Ми три роки тому почали це. Якщо раніше Україна була білою плямою на мапах світових з якості повітря, то сьогодні будь-яка людина, будь-який посадовець, будь-які ЗМІ можуть в режимі реального часу дивитися на показники забруднення дрібнодисперсним пилом, який визнаний найнебезпечнішим забруднювачем повітря.

Таким чином, дали інструмент для людей, вони можуть себе убезпечити, вжити заходів для зменшення впливу на власне здоров’я, вони можуть комунікувати цю проблему у соціальних мережах, звертатися зі скаргами, які ми теж розробили в Saveecobot, до влади, яка має реагувати згідно з законодавством.

Це інструмент і для журналістів, які так само можуть моніторити; до речі, регіональні ЗМІ активно використовують, постійно пишуть на даних Saveecobot якісь матеріали. Таким чином ми створюємо попит на цю проблему і даємо напрямки її вирішення. Звичайно, залучаємо колег, для того аби ця проблема комунікувалась.  

Є дуже великі зрушення, але дуже складно пробитися в інформаційному полі зараз – навантаження і ковіду, і війни. ЗМІ з великими обсягами пишуть про цю проблему, але коли відбувається дуже високе забруднення, або коли роблять окремі великі матеріали.

Які б ще джерела ви радили використовувати журналістам для генерації матеріалів?

Ірина Черниш: Є Національна система моніторингу якості повітря, вона не онлайн, вона дає дані по різних населених пунктах з різною періодичністю. Найбільша періодичність – це Київ. Лабораторія Срезневського, яка входить до системи національного моніторингу. По Києву вони дають щоденні звіти.

На жаль, по регіонах вони дають звіти раз на пів року та рік, тобто можна бачити ситуацію в середньому в містах Дніпро, Запоріжжя, інших, там де високе забруднення. Але проблема в тому, що там узагальнена інформація, тобто, ми бачимо «формальдегід – 4 гдк», тобто гранично допустима концентрація. Коли це було, на якій локації? На жаль, цієї інформації нема, але для прийняття управлінських рішень це важлива інформація.

Якщо б ЗМІ використовували й писали про це, що це ненормально, що жити в таких умовах просто неможливо, і є зобов’язання місцевої влади, національної влади, воно все прописано і в законах, і в угодах про асоціацію з ЄС і т.д., то ситуація б покращувалася. Тому так, система Гідромету, де можна черпати регулярну, більш широку інформацію. Там, на жаль, нема дрібнодисперсного пилу, але там багато даних з приводу різних газів.

Отже, підсумовуючи, яка проблема є найбільшою у висвітленні екологічних тем, і як медійникам її вирішити?

Ірина Черниш: Складно виокремити одну. Я дві скажу. Перша – це проблема суб’єктивізму, тобто, висвітлення лише тієї думки, яка корисна або власникам ЗМІ, або лояльних груп. Цю проблему неможливо пробити з позиції громадського сектору, тобто ми використовуємо інші джерела, але загальний фон транслює позицію сильну, злагоджену, профінансовану і т.д.

Фото з Фейсбук-сторінки Ірини Черниш

Я не знаю, як її вирішувати, тільки що ЗМІ мають бути вільними від чиєїсь думки, давати виключно об’єктивні дані, давати читачеві сформулювати власне ставлення до ситуації.

Друге – глибше залучення ЗМІ до екологічних проблем, які існують в Україні, не популярні, легкі, зрозумілі теми. Вони важливі, але вони не вирішують глобальних проблем довкілля. Тобто, якщо ми будемо використовувати сумки і багаторазові чашки, то ми помремо, але в чистій країні. 

Для того, щоб не померти, ми маємо виходити на більш фундаментальний і глибокий рівень – це питання якості питної води, загалом водних ресурсів, якості повітря, ставлення до енергетики в нашій країні, тобто перехід на більш чисті джерела енергії і т.д. Ось залучення ЗМІ до цих тем, це б дуже допомогло зрушити реформу у багатьох сферах.

Спілкувалась Єлизавета Цареградська

Це інтерв’ю стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Розвиток кліматичної журналістики в Україні через підтримку спроможності українських ЗМІ висвітлювати зміни клімату», який виконує Комісія з журналістської етики у партнерстві з Центром екологічних ініціатив “Екодія”. Погляди, висловлені в цьому матеріалі, належать автору(-ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.

Поділитись