“Саморегулювання має очевидні переваги для медіаіндустрії, ніж державне регулювання”. На зустрічі КЖЕ обговорили перспективи саморегулювання в медіа

Журналісти, які виконують роль “вартових демократії” (watchdogs), мають надзвичайно важливу місію – вони забезпечують суспільство достовірною інформацією, викривають несправедливість і контролюють діяльність влади та інших впливових інститутів. Однак, для того щоб ефективно виконувати цю роль, журналісти самі повинні бути відкритими до критики і постійно працювати над покращенням свого контенту.

Відкритість до критики і готовність до вдосконалення, а також активна співпраця з органами саморегуляції допомагають журналістам виконувати свою важливу роль у суспільстві ефективніше. Про це йшлося під час експертного обговорення від Комісії з журналістської етики «Саморегулювання в медіа: що потрібно зробити, щоби воно стало цінністю для медіа?», яке відбулося 23 липня 2024 року у гібридному форматі онлайн та офлайн у Києві.

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики, зазначив:

«Багато років Комісія журналістської етики популяризує ідею саморегуляції в нашій країні, активно використовує всі методи для підвищення якості вмісту українських ЗМІ, а також дуже важливу ціль – захист прав аудиторій. Тому ми прагнемо почути редакторів і редакторок, журналістів і журналісток, людей, які працюють у нашій галузі: що потрібно змінити, вдосконалити в роботі КЖЕ як органу саморегулювання? Чому ідеї і методи саморегуляції досі не стали першою або, бодай, другою необхідністю для більшості нашої галузі?»

Джилліан МакКормак, директорка Internews в Україні наголосила: «Ми дуже давно ведемо розмови про саморегуляцію – не менше 20 років, якщо не більше. І я мушу сказати, що сьогодні так само складно, як і тоді, – намагатися переконати нові покоління людей, що медіа етика – це справжня річ, і що саморегуляція не тільки можлива, але й необхідна професії. Саморегуляція полягає в тому, щоб бути прозорими щодо цінностей, які ви відстоюєте – прозорими перед людьми, з якими ви працюєте, і перед людьми, на яких ви працюєте. Саморегулювання має очевидні переваги для медіаіндустрії, ніж державне регулювання. Уряди регулюють для себе, а не для задоволення інтересів відповідної галузі. Це економить ваші гроші на судових позовах. Якщо люди довіряють органу саморегулювання як справедливому арбітру, то їм непотрібно подавати на вас позов до суду про відшкодування збитків».

Ліна Кущ, Перша секретар НСЖУ, членкиня КЖЕ, підкреслила: «Я хочу сказати, що у нас протягом останніх років практикується така процедура, як медіація скарг. Коли скаржник і оскаржуване медіа, на чий матеріал поскаржилися, доходять згоди і йдуть на взаємні поступки. Не завжди це було просто, іноді це тривалий час, кілька разів треба звертатися до однієї сторони і до іншої, щоб вони дійшли згоди. Але ми маємо вже не одну і не дві скарги, які ми таким чином вирішили. Це теж тенденція, яка мене радує».

Оксана Максименюк, медіаюристка, керівниця юридичного відділу ІРРП, звернула увагу: «В багатьох редакціях можливість мати фактчекера, юриста зараз неможлива. Тому важливим є якраз розв’язувати це питання, коли є якісь спірні питання, вирішує комісія журналістської етики. Дійсно, рішення комісії журналістської етики як експертного органу враховується при подачі позовів до суду, що підсилює позицію сторони».

Олександр Бурмагін, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, зазначив: «Іноді кажуть, нібито медійний регулятор намагається використовувати висновки КЖЕ в своїй практиці. Я ще раз скажу, що наразі це розведені дві сфери, в законі про медіа немає обов’язку у медіа дотримуватись етичних норм і, відповідно, регулятор не може використовувати, навіть якби хотів, при застосуванні тих санкцій, які є в законі про медіа. Тому такі кейси ми можемо пересилати, тільки якщо ми просто бачимо, що це поза законом про медіа, але це може бути в сфері кодексу етики і просто пересилаємо, скажімо так, за належністю».

Вадим Войтик, Івано-Франківськ, видання «Галка. if.ua»: «Мій посил такий, мені так здається і я чомусь цьому переконаний, що те, що є саморегуляцією, має називатися саморегуляцією прямо і чітко. Воно не має стати основою для подальших юридичних дій. А якщо ми порушуємо закон, то має бути норма закону, яку ми порушуємо, а не норма кодексу і такого загального побажання про те, як треба гарно жити на світі, дотримуватись етики, не плювати в публічного місця і тому подібне. Щоби не обернулося тим, до чого воно все йде. А мені здається, йде до того, що кодекс журналістської етики, я зрозумів, що це є непоодинокий випадок, а масова практика адвокатів, що він не став системним джерелом і системним джерелом натхнення для всієї ображеної спільноти, про яку пишуть і знімають сюжети наші медіа». 

Наталя Лященко, директора ТРК «Київ», наголосила, що досвід ТРК Київ у співпраці з Комісією журналістської етики завжди був позитивним: «Це завжди нам допомагало і у розв’язуванні власних проблем редакції, у вдосконаленні нашої роботи, коли ми відверто косячили, і в захисті наших інтересів і наших позицій, коли комісія взяла на себе такий труд і зробила платформу, на якій ми порозумілися з організацією, яка мала до нас претензії. І ми дісталися згоди. Я зараз скажу про наш кейс з Центром протидії дезінформації». 

“Дуже багато моїх колег, навіть у нашій же власній, в моїй власній редакції, завжди плутають два поняття: саморегуляції і самоцензури. Особливо молоді журналісти, ну і не тільки молоді, вважають, що саморегуляція – це не торкатися якихось тем, які можуть привести до якихось обставин і до якихось проблем. Це нас повертає до того, що взагалі рівень журналістської освіти”, – говорить Наталя Лященко.  

Анна Мурликіна, редакторка сайту «069.com.ua», членкиня КЖЕ: «Журналістам, які працюють в українських медіа, необхідно проявляти проактивну позицію і самим цікавитися тим, що відбувається у журналістському цеху. Комісія з журналістської етики також повинна бути проактивною. Було б дуже корисно, якби у кожному місті України був представник Комісії, який би інформував про її роботу, представляв інтереси комісії та передавав проблеми і скарги. Це сприяло б обізнаності людей про існування комісії та її діяльність. З особистого досвіду можу сказати, що наша редакційна політика, ухвалена у 2011 році, допомогла нам зберегти репутацію і вижити навіть у кризовий час, коли наше місто Маріуполь було знищене. Завдяки дотриманню стандартів, ми не потребували фінансової підтримки, оскільки грантодавці самі зверталися до нас з пропозиціями допомоги».

Роман Кіфлюк, національний експерт International Media Support, зазначив, що у саморегулюванні, найважливіша річ, це мотивація: “Скільки б ви не примушували, як би ви не робили різні заходи примусу, мені здається, що в Україні примус не спрацює, хіба що навпаки. Але, якщо ми будемо чинити, хто як надумає, на свій власний розсуд і не дотримуватися елементарних правил етики, то згодом нам доведеться конкурувати з телеграм-каналами, які вже на цій ниві набили руку і вже вміють як переграти нас в цьому неетичному полі і так далі. І ось в цьому хаосі буде складно переконати читача, глядача, що ось ми є етичними, ну просто нам там трішечки грошей бракувало, от нам би ще трішечки там грошей і ми будемо етичними, от завтра з третьої години ми будемо етичними”.

Наталя Лигачова, Шеф-редакторка групи видань “Детектор медіа”: “Щодо того, що тут кажуть, що вони не знають про Комісію журналістської етики, а нещодавно дізналася, мене дуже дивує і дуже засмучує. Я теж згодна з тим, що цим не треба хвалитися. Але водночас це каже про те, що так, дійсно, нам всім, не тільки комісії, нам всім треба працювати. Бо я зараз не член комісії, але я була дотична до її створення, дуже великий прихильник саморегуляції. Андрій каже, що ви дуже багато працюєте з університетами, ми начебто всі працюємо з університетами, але коли ти стикаєшся з молодими журналістами, то вони не стандартів не знають, ні правил журналістської етики, на жаль. Тобто оце посилення роботи, можливо, треба працювати таким чином, щоб водили вже не формальні курси”.

Світлана Остапа, голова Наглядової ради ПАТ «НСТУ», членкиня КЖЕ наголосила на важливості рівного і поважного ставлення до всіх сторін: «Завжди треба з повагою ставитися і до тих, хто надсилає скаргу, і до тих, на кого скаржаться. Ми завжди ставимо ці сторони на рівні умови, спілкуючись із ними, дзвонимо, пишемо, просимо їхній коментар. Якщо медіа працює за стандартами, воно завжди відгукується на наші листи. Однак були випадки, коли так звані ‘зливні бачки’ надсилали нам образливі листи та погрози. Наші рішення завжди спираються на конкретні статті кодексу етики українського журналіста, а не на емоційні чи оціночні судження».

Отар Довженко, медіаексперт, голова Незалежна медійна рада, креативний директор Lviv Media Forum підкреслив важливість дотримання кодексу: «Кодекс не є ідеальним, але він містить всі ключові журналістські стандарти. Частина відповідальних медіа намагається зробити його частиною своїх редакційних правил, засвоїти і пам’ятати його. Ставити під сумнів ці базові правила і постійно трансформувати кодекс небезпечно. Краще напрацювати додаткові документи, які враховували б специфічні теми, як контент в соціальних мережах або використання штучного інтелекту. Наша мета — щоб більше людей добровільно, без примусу, погоджувалися виконувати ці стандарти. Медіа, які розраховують на донорську підтримку, самі починають розуміти, що дотримання стандартів є ключем до успіху».

Діана Дуцик, членкиня КЖЕ, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», підкреслила важливість відповідальності та розробки нових стратегій: «Будь-яке рішення, опубліковане на сайті комісії, може бути інтерпретоване або використане будь-ким. Тому потрібно обговорювати, як зробити цей процес корисним для медіа, а не просто забороняти використання рішень КЖЕ. Відповідальність за колектив, журналістів і їхні знання повністю лежить на топменеджменті редакції. Якщо редактор вимагає дотримання стандартів і етики, колектив це виконує. Нам потрібно розробляти нові тактики і стратегії роботи з усім медіасередовищем, а не тільки з кращими, оскільки наше медіасередовище дуже велике і багатоманітне».

Валерій Іванов, медіаексперт, президент Академії української преси, висловив думку щодо ролі комісії: «Це нормально, що не всі будуть задоволені роботою комісії. Її завдання – захищати інтереси соціуму та аудиторії, а її сила полягає в моральному осуді, який впливає на колег. Важливо широко публікувати рішення комісії і просувати їх, щоб вони доходили до професійної аудиторії. Комісія представляє професійний прошарок суспільства, що дає оцінку, але це не означає, що комісія завжди права. Наше медійне середовище ненормальне, оскільки ринок не вирішує, які медіа працюватимуть – це вирішують власники з грошима. Соціальні мережі теж повинні розглядатися як медіа в етичному плані, щоб захистити інтереси аудиторії».

Тетяна Лебедєва, членкиня КЖЕ, зазначила: «За останні роки більше людей стали нас чути і слухати. Ми налаштовані не лише на засудження, але й на просвіту. Кожне наше рішення містить рекомендації, як журналістам висвітлювати подібні ситуації. Є теми, які важливі, і ми розглядаємо їх ще до того, як хтось поскаржиться. Ці рекомендації часто входять до посібників, які ми розповсюджуємо в електронному вигляді. Донори звертають увагу на етичність публікацій, і це стає обов’язковою умовою для співпраці. ‘Інтерньюз’ завжди боровся за якісні медіа і якісну інформацію, і це відчувається в нашій роботі».

Зустріч завершилася закликом до подальшого розвитку саморегулювання в медіа як необхідного елементу забезпечення якості та довіри до журналістики в Україні.