Комісія з журналістської етики регулярно отримує запити від журналістів, керівників медіа, студентів і викладачів факультетів журналістики, а також споживачів інформації щодо консультацій, роз’яснень та уточнень, які допоможуть дотримуватись стандартів професії та етично готувати матеріали.
Відповіді на запитання готує Ліна Кущ, перша секретар Національної спілки журналістів України, членкиня Комісії з журналістської етики. У цьому матеріалі пояснюємо ось таке звернення: «Яких змін зазнає саморегуляція медіа в умовах війни?»
Відповідь КЖЕ
Під час війни журналістика стикається з безпрецедентними етичними викликами. Серед них — посилення відповідальності за поширення інформації, яка не підлягає розголошенню під час воєнного стану; різка реакція аудиторії на певні теми або контент.
Відповіддю на ці виклики, з одного боку, є практика «патріотичної самоцензури», коли журналісти добровільно відмовляються від висвітлення окремих тем. З іншого боку, задля збереження довіри аудиторії медіа повинні балансувати між оперативністю висвітлення подій та їхньою ретельною перевіркою, аби уникати поширення фейків чи пропагандистських наративів.
З початком широкомасштабного вторгнення деякі українські медіа переглянули редакційну політику та запровадили нові механізми перевірки інформації для боротьби з дезінформацією та пропагандою.
Війна також змінила підходи до висвітлення подій: медіа дедалі частіше використовують патріотичний наратив, а журналісти переходять від традиційної нейтральності до активного формування громадської думки — те, що в мирний час могло б суперечити принципам об’єктивності.
Прикладом адаптації до умов війни є робота Комісії з журналістської етики — органу саморегуляції, який частіше приділяє увагу професійним питанням, пов’язаним зі збройною агресією Росії проти України. Це, зокрема, питання коректного висвітлення втрат, поширення персональних даних потерпілих, висвітлення теми військовополонених тощо.
Також Комісія розглядала скарги на медіа, які поширювали неперевірену інформацію або порушували професійні стандарти. Наприклад, Комісія публічно засуджувала випадки використання мови ворожнечі в матеріалах щодо внутрішньо переміщених осіб та військовополонених.
- Засади роботи саморегулювання українських медіа та його відмінність від закордонного досвіду
І українські, і західні медіа будують саморегулювання на засадах добровільного дотримання етичних принципів, відповідальності та відкритості перед суспільством, а також незалежності від держави.
Проте, на відміну від західних моделей (Press Council у Великій Британії, Deutscher Presserat у Німеччині), українське саморегулювання є гнучкішим, але менш формалізованим.
У західних країнах саморегулювання — це ціла система, до якої входять не лише пресради, а й медіаомбудсмени в редакціях. Медіа мають внутрішні кодекси та відділи, які розглядають скарги читачів і реагують на них. Кодекси визначають такі норми, як правдивість, точність, об’єктивність, уникнення мови ворожнечі та конфлікту інтересів. Поєднання етичних кодексів та органів, що стежать за їх дотриманням, забезпечує дотримання журналістських стандартів через механізми громадського тиску та репутаційної відповідальності.
Останніми роками Європейський Союз впроваджує механізми спільного та саморегулювання у сфері цифрових медіа, при цьому ініціатива співпраці з медіасектором належить державі.
Саморегулювання в Україні не має таких багаторівневих систем контролю, як на Заході, і медіасередовище існує в умовах впливу воєнного стану та високих ризиків дезінформації.
Тому Комісія з журналістської етики, поряд із розглядом скарг і підготовкою заяв та рекомендацій, допомагає розробляти редакційні кодекси та політики, які сприяють дотриманню етичних засад у медіа.
Якщо у вас є запитання щодо журналістської етики чи стандартів, залиште запит у формі. Відповідь надійде на пошту, яку ви вказали при заповненні анкети.
Текст матеріалу підготувала Комісія з журналістської етики в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цій публікації. Висловлені погляди належать виключно авторам, та не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.