14 травня 2024 року Комісія з журналістської етики у партнерстві з ГО «Жінки в медіа» провели онлайн-лекцію на тему «Етика розслідувальної журналістики: нульовий закон робототехніки». Керівниця агенції журналістських розслідувань «Слідство.Інфо» Анна Бабінець поділилася досвідом та принципами роботи розслідувачів.
Публікуємо головні тези зустрічі:
- Коли йдеться про факти чи помилки, фігуранти розслідувань йдуть до суду. За ці 10 років журналісти-розслідувачі добре навчилися доказовості. А етичні дилеми і задачі, які перед нами постають, ніколи не закінчуються, бо кожного разу маємо справу з чимось новим.
- Коли почалося повномасштабне вторгнення, більшість розслідувачів переключилися на розкриття злочинів росіян. На початку здавалося, що кілька місяців роботи 24/7 і ми переможемо. Це не була цензура, просто хотілося сфокусуватися на страшному, новому. Якщо ми мовчатимемо весь час, бо війна, і мовчатимемо про зловживання, то коли закінчиться війна, ми можемо перестати існувати від цих знань.
- Останній рік журналістика розслідувань повернулася, зокрема після історії Юрія Ніколова про яйця по 17 гривень. Тодішньому міністру Резнікову з часом це вартувало посади. Правда ніколи не буває вчасною.
- Разом з впливовістю повертається і тиск на журналістів-розслідувачів. Ми маємо показувати проблеми і під час війни. Ми ставимо собі питання, чи варто публікувати, чи перенести, чи подати в скороченому вигляді, бо ми громадяни країни, ми усвідомлюємо, що ці історії можуть виглядати так, ніби ми шкодимо. Але як представники суспільства, ми допомагаємо будувати країну. Влада і раніше, і зараз нас сприймає як людей, які хочуть зруйнувати те, що вони будують.
- Я щиро вірю, що свобода слова, потужна журналістика розслідувань — це те, що відрізняє нас від Росії чи Азербайджану, авторитарних країн. Поступитися на час війни свободою слова — це не спрацює з суспільством. Ми відчуваємо підтримку, коли публікуємо викривальні історії, ми потрібні суспільству.
- Нам трохи легше, бо ми оперуємо доказами — відео, документами, експертизами. Якщо є факти — я це опублікую.
- Розслідувачів не люблять у жодній країні світу, у нас така робота і ми маємо робити її максимально професійно.
- В українській журналістиці розслідувань дуже багато жінок-розслідувачок. Зараз у нас в редакції з об’єктивних обставин (у нас мобілізували 4 співробітників) переважають жінки. Що стосується фігурантів розслідувань — це переважно чоловіки, вони мають більше влади. А в розслідуваннях, пов’язаних із суддівським корпусом, багато жінок. Ми стикаємося з тим, що нашим журналісткам пишуть коментарі щодо зовнішності, ролі жінок тощо.
- Помилки — це наші найкращі вчителі. Якщо ми помилилися — визнаємо помилку. Як — це вже визначаємо в редакції. Ми робили на сайті уточнення про те, що є помилка чи корекція. Ми уважно робимо експертизу, але таке буває. Ми перепрошуємо і уточнюємо інформацію, яку має знати наша аудиторія.
- Для початківців щороку є школи розслідувачів, які організовують антикорупційні ГО, медіа, онлайн-курси. Такого немає в жодній країні Європи. Якщо є редакція, яка вам подобається, шукайте виходи на неї. Треба знати реєстри декларацій, реєстри нерухомості, бути вдумливим, бути готовим до невдач. З 10 розслідувань опублікованими можуть бути лише 3-4 через різні причини.
- Збирання інформації у прихований спосіб незаконне, і ми цього не робимо. Для того, щоб розслідування отримало зелене світло, має бути критично важлива інформація, наприклад, невідповідність способу життя і зарплати посадовця.
Повний запис розмови: