Опис ситуації
До Комісії з журналістської етики надійшла скарга ФОП Кокоуліна Павла Володимировича на матеріал газети «Путивльські відомості» «Как не стать жертвой земельных аферистов?», який було опубліковано 24 вересня 2021 року за авторством журналістки Ірини Купчикової.
У матеріалі розповідається про продаж земельних ділянок, який нещодавно став можливим для мешканців Путивльщини. Зокрема, розповідається про рекламу швидкої купівлі землі з повноцінним оформленням угоди за 5 днів, хоча на думку юристки одного з сільгоспкооперативів, на правомірне оформлення операції з продажу землі зазвичай може йти до трьох місяців. Як наслідок такої реклами, ССК «Ярославна» вже отримала сповіщення про намір одного з пайщиків продати землю. Помітивши підозрілі реквізити в отриманих документах (немісцевий нотаріус, надмірна ціна землі у договорі, надходження коштів на рахунок заявника, а не пайщика), кооператив вирішив поцікавитися ситуацією з продажем землі у пайщика і дізнався, що він вже немовбито продав землю – вірогідно, передавши право розпоряджатися землею від його імені. Журналістка використовує такий епітет: «Здесь Остапу Бендеру, знающему 400 сравнительно честных способов отъема денег, остается только аплодировать своим современным последователям».
Журналістка розповідає, що пайщик все ще є формальним власником землі та міг би продати свою ділянку самостійно, але він боїться «идти на попятную – ведь кто знает, как отреагируют на это те ребята на крутой тачке, с которыми он договорился». Ірина Купчикова робить висновок, що незважаючи на дотримання юридичних формальностей, фактично людину використали. Закінчується матеріал порадами щодо того, як можна убезпечити себе від земельних аферистів.
На думку заявника, у матеріалі було допущено порушення вимог пунктів 4, 6, 7, 9, 10, 15 та 19 Кодексу етики українського журналіста.
26 жовтня 2021 року Комісія звернулася з листом до газети «Путивльські відомості» з проханням надати коментарі щодо вказаного матеріалу та зазначених у скарзі аргументів. 5 листопада 2021 року Комісія отримала коротку відповідь від газети з проханням надати час до 12 листопада 2021 року задля надання повноцінних пояснень. У зазначений день директор-редактор газети Тетяна Каушан надала розгорнуті пояснення видання щодо претензій, висловлених заявником.
Вона стверджувала, що факти стосовно продажу землі та його ціни, наведені у статті, підтверджуються низкою документів, отриманих від ССК «Ярославна», та аудіозаписом інтерв’ю його юристки, Анастасії Каліон. Документи (а саме проєкт договору та документ про державну реєстрацію наміру продати нерухоме майно) були надані Комісії. Решта наведеної інформації є оціночними судженнями журналістки. Жодної прихованої реклами матеріал не містить, адже журналістка радить пайщика звертатися не до ССК «Ярославна», а загалом до власних сільськогосподарських підприємств, що функціонують на Путивльщині. Жодного ж негативу в бік нотаріусів Конотопського нотаріального округу в статті немає, тож звинувачення у розпалюванні ворожнечі щодо них є абсурдними та безпідставними.
Відповідні етичні стандарти
Пункт 4 Кодексу етики українського журналіста: «Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду».
Пункт 6 Кодексу етики українського журналіста: «Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Журналісти та редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел».
Пункт 7 Кодексу етики українського журналіста: «Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією».
Пункт 9 Кодексу етики українського журналіста: «Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення».
Пункт 10 Кодексу етики українського журналіста: «Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів».
Пункт 15 Кодексу етики українського журналіста: «Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики».
Пункт 19 Кодексу етики українського журналіста: «Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи членства в професійних спілках та НСЖУ. Розгляд конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру здійснює Комісія з журналістської етики».
Щодо порушень вимог пунктів 4, 6 та 9 Кодексу
Обов’язком журналістів є висвітлення потенційних зловживань зі сторони як органів державної влади, так і підприємців. Їх функція при цьому – захищати аудиторію власного медіа від негативних наслідків, що можуть на неї чекати в рамках участі в тих чи інших схемах, які використовують лазівки у законодавстві. Однак при цьому журналісти мають належним чином верифікувати будь-яку інформацію, що стосується можливих зловживань, підтвердити її достовірними доказами, розмежувати факти від оціночних суджень, а також не бути упередженими щодо осіб, що використовують для збагачення схеми, що межують з законністю. Всі ці вимоги передбачені у пунктах 4, 6 та 9 Кодексу етики українського журналіста. В той же час, варто пам’ятати, що друковані медіа мають меншу здатність повноцінно наводити документи, що підтверджують звинувачення у протиправній діяльності, з огляду на обмеженість формату видання кількістю сторінок. Тому для них важливим є мати відповідні документи у своєму розпорядженні, аби надати їх при виникненні суперечок щодо правомірності публікації матеріалу.
Ірина Купчикова при підготовці матеріалу провела належне дослідження. Факти, викладені у матеріалі щодо вартості земельної ділянки, її передачі заявникові та його менеджерові в управління підтверджуються документами, наданими Комісії редакцією газети. Ці факти належним чином відмежовані від оціночних суджень та метафори-порівняння з Остапом Бендером, яка є припустимою для критичних матеріалів. Крім того, тлумачення виразу «мошенники» не сприймається суспільством як стовідсоткова вказівка на вчинення злочину і також має тлумачитися як метафора. Ба більше, журналістка далі у матеріалі сама зазначає, що усіх юридичних формальностей при укладенні договорів було дотримано, що підтверджує попередню тезу про побутове вживання терміну «шахраї», яке не вказує на порушення кримінального законодавства.
Тому, на думку Комісії, усі звинувачення щодо заявника мають фактичне підґрунтя та не порушують його презумпції невинуватості. З огляду на це, Комісія не вбачає у матеріалі газети «Путивльські відомості» порушень вимог пунктів 4, 6 та 9 Кодексу.
Щодо порушень вимог пункту 7 Кодексу
Пункт 7 Кодексу передбачає запобіжник від розміщення немаркованої реклами у медійних матеріалах. Дотримання належної рубрикації матеріалів є важливим для споживача інформації задля розмежування оплатного контенту від редакційного.
В той же час, звинувачення щодо порушення цього пункту Кодексу є безпідставними. Формулювання у матеріалі закликають звертатися до власних сільськогосподарських фірм задля консультацій щодо оформлення права власності на землю чи її продаж, а не до конкретного ССК «Ярославна». Згадка цього кооперативу у статті викликана та виправдана саме потенційними зловживаннями, що стосувалися одного з пайщиків ССК, і не спрямована на формування його позитивного образу чи іншу промоцію. Тож газета «Путивльські відомості» дотрималася вимог Кодексу щодо питань маркування матеріалів.
Щодо порушень вимог пункту 10 Кодексу
Збалансованість подання інформації, що її вимагає пункт 10 Кодексу, означає, що обом сторонам конфлікту має надаватися можливість висловитися у медіа в рамках висвітлення цього конфлікту. Обов’язком журналіста є звернення за коментарями навіть до особи, що потенційно вчинила правопорушення.
Втім, з огляду на обмеженість ресурсу газети, варто звернути увагу і на тему матеріалу. Матеріал журналістки «Путивльських відомостей» стосується застереження локальної аудиторії від можливих схем, що можуть зменшити їх прибуток від продажу сільськогосподарської землі. Прізвища заявника та його менеджера тут згадуються винятково задля ілюстрації прикладу використання однієї зі схем збагачення сторонніми особами; журналістка сама визнає, що юридичних формальностей щодо їх діяльності дотримано. Цією тезою вона збалансовує інформацію, отриману з проаналізованих документів та з інтерв’ю з юристкою ССК «Ярославна» Анастасією Каліон.
З огляду на це, а також на спрямованість матеріалу на підвищення пильності громадян щодо схем, подібних до застосованої заявником, Комісія вважає, що стандарту збалансованості подання інформації було дотримано журналісткою.
Щодо порушень вимог пункту 15 Кодексу
Пункт 15 Кодексу спрямований на захист осіб від розпалювання ворожнечі. Відповідна категорія висловлювань є забороненою відповідно до норм міжнародного права, та є легітимним обмеженням свободи вираження поглядів. Характерною рисою розпалювання ворожнечі є заклики чи підбурювання до насильства або дискримінації.
В той же час, ці заклики відсутні у розглядуваному матеріалі. Підозра, що була посіяна діями нотаріуса з-поза меж Путивльщини в думках Анастасії Каліон, є виразом її суб’єктивної думки щодо нетиповості залучення до операцій з продажу землі в тій місцевості нотаріусів з інших територій. Втім, ця підозра жодним чином не стигматизує відповідну соціальну групу і не закликає до насильства чи дискримінації щодо неї. Аналогічно, не стигматизує «чужих» нотаріусів і порада користуватися послугами місцевих нотаріусів, які у невеликих та закритих суспільствах справді можуть більше цінувати власну репутацію. Ці нотаріуси можуть наполегливіше пояснювати ризики укладання різноманітних договорів з підприємцями на кшталт заявника, що можуть використовувати лазівки в законодавстві задля збільшення власного матеріального благополуччя.
Саме тому Комісія вважає, що матеріал Ірини Купчикової не розпалює ворожнечі на порушення вимог пункту 15 Кодексу.
Висновок та рекомендації
Зважаючи на викладене вище, Комісія вважає, що матеріал газети «Путивльські відомості» «Как не стать жертвой земельных аферистов?», який було опубліковано 24 вересня 2021 року за авторством журналістки Ірини Купчикової, відповідає вимогам Кодексу етики українського журналіста. Матеріал є прикладом якісної журналістики з питань, що становлять суспільний інтерес у місцевій спільноті.
Комісія не розглядала справу на предмет порушення пункту 19 Кодексу етики українського журналіста, який є процедурним та лише постулює компетенцію Комісії щодо розгляду справ, які стосуються порушення стандартів журналістської етики.
Скарга
24 вересня 2021 року у друкованому засобі масової інформації – газеті «Путивльські відомості» було надруковано статтю під назвою: «Как не стать жертвой земельных аферистов?», в якій поширено недостовірну інформацію про мене, Кококуліна Павла Володимировича, що порушує мої особисті немайнові права.
Кокоулін П.В. є фізичною особою – підприємцем, дата запису про державну реєстрацію: 03.06.2019, номер запису: 24740000000007896. Основний вид діяльності: 68.31 Агентства нерухомості. Також має право здійснювати і іншу господарську діяльність.
Видавцем газети «Путивльські відомості», згідно вихідних даних, що зазначені на останньому аркуші газети (№39 (10190) від 24.09.2021 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Путивльські відомості». Автором вказаної статті зазначена пані Ірина Купчикова. Згідно даних Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань Ірина Купчикова є співзасновником Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Путивльські відомості»: https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result
Весь виклад тексту статті скомпоновано таким чином, щоб весь негатив розповіді було прив’язано до мене та мого менеджера – Пустовіта Артема Володимировича. Тобто публікація носить явно маніпулятивний та упереджений характер щодо нас та має єдину мету – поширення неправдивої негативної інформації.
Поширена про мене інформація є такою, що порушує мої особисті немайнові права: паплюжить честь та гідність і порочить ділову репутацію.
Згідно зі ст. 201 Цивільного Кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 р. по справі у справі «Лінгенс проти Австрії» та від 25 червня 1992 року по справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» вказано, що «слід чітко розрізняти факти та оцінні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню». У вищенаведеній статті мова йде саме про факти – вчинення Кокоуліним П.В. та Пустовітом А.В. дій, що є злочинами. Дані факти є такими, що не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами.
У тексті публікації дана інформація подана як факти, які пов’язані з протиправною діяльністю Кокоуліним П.В. та Пустовітом А.В., хоча жодних посилань на інформацію з приводу досудових розслідувань, прийнятих рішень суду про винуватість особи тощо, не наводиться.
Таке подання інформації свідчить про упередженість та необґрунтованість звинувачень відносно особи, персональні дані якої вказані у публікації.
Відповідно до пункту 4 Кодексу етики журналіста: «Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду».
Презумпція невинуватості є одним із принципів, який повинен бути дотриманий з метою подання неупередженої та об’єктивної інформації.
Звинувачення осіб у вчиненні правопорушень, приналежності до певних злочинних угрупувань тощо без відповідного рішення суду є порушенням законодавства України.
Враховуючи зазначене, на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 277 Цивільного кодексу України, з врахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини, інформацію, яка поширена в публікації під назвою: «Как не стать жертвой земельных аферистов?» в газеті «Путивльські відомості», можна перевірити на предмет відповідності дійсності; зазначена інформація не підпадає під ознаки критики; в даній інформації відсутня оцінка дій, суб’єктивна думка, переконання і погляди автора матеріалу, критика чи припущення, тому поширена інформація не є оціночними судженнями.
Редакція газети відповідальна за зміст і якість матеріалів, подання журналістами недостовірних фактів, які розміщаються в газеті, у тому числі репутаційно, що не звільняє редакцію від відповідальності за дотримання Кодексу етики українського журналіста.
Пункт 6 Кодексу етики українського журналіста передбачає: «Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Журналісти та редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел».
Відповідно до ч.2 ст.302 Цивільного кодексу України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов’язана робити посилання на таке джерело.
Отже газета «Путивльські відомості» та автор публікації, поширюючи інформацію про Кокоуліна П.В. та Пустовіта А.В. та їх, ніби-то протиправну діяльність та неетичну поведінку, що подані у публікації в негативному контексті, були зобов’язані попередньо пересвідчитися чи відповідає така інформація дійсності. Для цього достатньо було отримати відповідні коментарі та\або пояснення від осіб, яких автор публікації звинуватив у вчиненні шахрайства.
При цьому, у публікації відсутні посилання автора на офіційні джерела інформації, з яких стало відомо про поширену ним інформацію, тому відсутні підстави для звільнення від відповідальності за поширення недостовірної інформації.
Пункт 9 Кодексу етики українського журналіста визначає: «Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення».
Очевидно, що компонуючи зміст статті автор публікації свідомо хотів дискредитувати Кокоуліна П.В. та Пустовіта А.В., в очах українських громадян та сформувати негативне ставлення громадськості до цих осіб.
Враховуючи наведене, поширена інформація не може бути підтверджена жодними доказами та є недостовірною, а її поширення вказує на недотримання автором ст.302 Цивільного кодексу України в частині виконання ним обов’язку попередньо пересвідчуватися в достовірності поширюваної інформації.
Окрім того, в статті видано рекомендації рекламного характеру щодо необхідності власників земельних ділянок звертатися виключно до кооперативу «Ярославна», якщо вони хочуть продати такі земельні ділянки. Тобто на противагу «аферистам» інший суб’єкт господарювання поданий в позитивному світлі і журналіст закликає звертатися саме до них. Така публікація є маніпуляцією, що має привернути позитивну увагу до певного суб’єкта господарювання. Відповідно до Закону України «Про рекламу», якщо публікація містить інформацію про суб’єкт господарювання, то така публікація є інформацією. Відповідно до статті 7 Кодексу етики українського журналіста: «Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією». Публікація «Как не стать жертвой земельных аферистов?» не має відповідної рубрики, тобто така публікація є «прихованою рекламою» і порушує Кодекс.
Також публікація містить мову ворожнечі щодо певної соціальної групи за професійною та територіальної ознакою, а саме – щодо нотаріусів Конотопського районного нотаріального округу. В статті розміщено заклик звертатися виключно до нотаріусів, нотаріальні контори яких розміщені у м.Путивлі, а інші нотаріуси даного нотаріального округу, які мають право здійснювати законну професійну діяльність на території всього нотаріального округу, включно з м.Путивль і колишнім Путивльським районом, визначені як «чужі» (цитата із статті: «Но то, что вопросом занялся нотариус не практикующий на территории нашего района, уже показалось подозрительным», «обращайтесь только к местным нотариусам»). Відповідно до п. 9 Пояснювального меморандуму до Загальної рекомендації щодо боротьби з мовою ненависті № 15 Європейської комісії проти расизму та нетерпимості до ознак мови ворожнечі віднесено, зокрема, негативну стереотипізацію, стигматизацію щодо групи осіб на основі їхніх певних особистих характеристик або статусу, перелік який не є невичерпним. Стосовно ж оцінок, то належність певних розглянутих висловлювань до оцінних суджень надавало би їм юридичного захисту у випадку їх розгляду в контексті захисту честі, гідності певної особи. Але в розрізі питання мови ненависті належність висловів до оцінних суджень не надає юридичного захисту. Надання дегуманізаційних оцінок, узагальнень щодо певних соціальних груп, цілком може являти собою прояв мови ворожнечі. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.06.13 р. у справі «Новая газета» і Бородянскій проти РФ (п. 41) мінімальною фактичною основою для тверджень, що містять оцінні судження, називаються загальновідомі факти, їх базова перевірка чи незалежні дослідження. Нічого подібного в даному випадку автором статті наведено не було.
Поширення мови ворожнечі щодо певної соціальної групи може потенційно потягти за собою й інші негативні наслідки, а саме спровокувати агресію з боку осіб, які будуть прагнути відновлення справедливості (в тому числі в неправовий спосіб), особливо зважаючи на пов’язану з цим підвищену вразливість суспільства. Тому обмеження поширення такої мови ворожнечі матиме легітимну мету не лише у формі захисту прав інших осіб (таргетованих соціальних груп), а й із метою підтримання громадського порядку.
Комітет Міністрів Ради Європи в своїй Декларації щодо захисту журналістики й безпеки журналістів та інших медіадіячів (п. 6) вказує на те, що захист надається саме тим, хто надає точну й достовірну інформацію згідно з нормами журналістської етики. У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо захисту свободи вираження та інформації в період кризи (п. 23) вказано: «Працівники ЗМІ мають дотримуватися, особливо в період кризи, найвищих професійних та етичних стандартів, зважаючи на їхню відповідальність у вказаний період за надання громадськості вчасної, правдивої, точної та повної інформації, будучи уважними до прав людей, їхніх особливої чутливості та ймовірних відчуттів невизначеності та страху».
Поширені відомості не відповідають дійсності і одночасно порушують особисті немайнові права Кокоуліна П.В. та Пустовіта А.В. Вказані відомості є порушенням інформаційного імунітету, гарантованого Конституцією України кожній особі, який полягає у праві особи на розповсюдження про неї виключно правдивої інформації.
Виходячи із вищевикладеного прошу розпочати перевірку щодо порушення друкованим виданням – газетою «Путивльські відомості» № 39 (10190) від 24.09.2021 (свідоцтво про реєстрацію СМ №850/472 ПР від 06.04.2017р.) пунктів 4, 6, 7, 9, 10, 19 Кодексу етики українського журналіста.
Додаток: сканкопія газети «Путивльські відомості» № 39 (10190) від 24.09.2021
З повагою до журналістів,
Фізична особа – підприємець П.В. Кокоулін
Зустрілися з непрофесійними діями журналістів?