Комісія з журналістської етики отримала доволі багато скарг на прояви ворожнечі у журналістських матеріалах восени 2025 року, і для допомоги журналістам і медіа краще виявляти та протидіяти мові ворожнечі підготувала такі рекомендації.
В українських та міжнародних документах не існує єдиного визначення мови ворожнечі. Рада Європи досить широко трактує поняття мови ворожнечі, зокрема в Рекомендаціях Комітету Міністрів РЄ №97(20)59 йдеться, що нею можна вважати усі види висловлювань, які поширюють, підбурюють, сприяють чи виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, засновані на нетерпимості. Зокрема, включаючи агресивний націоналізм, етноцентризм, дискримінацію меншин чи ворожість до мігрантів. У цьому сенсі поняття «мова ворожнечі» поширюється на всі висловлювання, спрямовані проти однієї людини або якоїсь визначеної групи людей».
У законі України «Про медіа» йдеться, що на території України заборонено поширювати в медіа та на платформах спільного доступу до відео висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість, підбурюють до дискримінації чи утисків стосовно окремих людей і груп за ознакою етнічного чи соціального походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншими ознаками. Повноваження накладати санкції за відповідні порушення має Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
Використання мови ворожнечі має здатність поступово руйнувати соціальні зв’язки. Коли окремі групи — переселенці, ветерани, жінки, нацменшини чи будь-хто інший — починають з’являтися в публічному просторі виключно через стереотипи та принизливі узагальнення, суспільство звикає до поділу на «нас» і «них». Це формує недовіру, сприяє ізоляції людей, які вже перебувають у вразливому становищі, і позбавляє їх рівного доступу до підтримки та участі в житті громади. З часом така риторика може трансформуватися у відверту дискримінацію, упереджені рішення та навіть насильницькі прояви.
У ширшому вимірі мова ворожнечі створює зручний ґрунт для маніпуляцій і зовнішнього втручання.
Щоб зрозуміти, чи є у повідомленні мова ворожнечі, Комісія радить звертати увагу на такі ознаки:
- Висловлювання стосується групи людей певної ідентичності (стать, колір шкіри, національність, гендер, політичні або релігійні погляди, місце проживання тощо).
- Ключовий меседж не просто стосується конкретної групи, а проявляє до неї ворожість. Наприклад, містить образи, погрози, зневажливі чи дискримінаційні формулювання.
- У матеріалі використовуються негативні стереотипи і упередження щодо конкретної групи.
- Часто наводиться приклад правопорушення, до якого причетний представник певної групи, на підставі чого автор робить хибний висновок про цілу групу чи спільноту як про потенційну загрозу суспільству.
- Існує протиставлення окремої групи, стосовно якої вживається «мова ворожнечі», і решти суспільства у форматі «ми» і «вони».
- Автор не бере коментар у людей, проти яких спрямована «мова ворожнечі», їхня думка в матеріалі не представлена, відповідно баланс відсутній.
- Матеріал спрямований не на вирішення чи обговорення проблеми, а на розпалювання ненависті, страху і на стигматизацію людей.
Для того, щоб уникати поширення мови ворожнеі, Комісія з журналістської етики радить українським медіа і медійникам:
- Не ставати каналами для поширення ненависті, підбурювання до насильства і дискримінації, навіть якщо висловлювання, які містять «мову ворожнечі», стають інформаційним приводом, якого журналісти не можуть уникнути. Наприклад, якщо йдеться про заяви топ-політиків, знаменитостей або публічний захід за участі багатьох людей. В такому разі журналістам варто переповісти суть заяви своїми словами й не цитувати спікера дослівно.
- Уникати прямих посилань на ресурси організацій або сторінки в соціальних мережах, де розміщується образливий, ворожий до певних груп людей контент.
- Згадка про ідентичність, як то стать, національність, місце проживання, рівень доходів, релігія тощо, — має бути виправдана темою матеріалу. Якщо йдеться про правопорушення, то будь-яка згадка про ці ознаки є «мовою ворожнечі» і формує вороже ставлення до цілої спільноти.
- Не фокусуватись в заголовках на якійсь одній групі, оскільки це призводить до стигматизації та провокує конфлікт.
- Не акцентувати увагу на відмінностях групи та не протиставляти одну групу іншій, оскільки це поглиблює недовіру в суспільстві та призводить до конфліктів.
- Не використовувати інформацію про вразливі спільноти, які потенційно можуть стати жертвами мови ворожнечі, із сумнівних джерел, ретельно перевіряти усі дані та факти.
- Критично підходити до заяв офіційних осіб чи будь-яких публічних людей, оскільки вони теж можуть поширювати стереотипи та упередження щодо тієї чи іншої групи.
- Дотримуватися етичних стандартів недискримінації. У медійних текстах, сюжетах чи аудіоматеріалах варто уникати принизливих, стереотипних формулювань і зневажливого тону щодо людей різної статі, переселенців, ветеранів, ЛГБТ+ людей та інших потенційно вразливих спільнот. Зокрема, не варто акцентувати на статі людини, її сексуальній ідентичності тощо, якщо цього не вимагає тема матеріалу. Наприклад, медіа мають утримуватися від вживання лексики, яка зображує жінок або чоловіків як «інших» або менш компетентних лише через їхню стать.
- Забезпечити збалансованість джерел. Наприклад, при підготовці матеріалів необхідно свідомо включати коментарі та експертні оцінки від жінок і чоловіків у співвідношенні, яке відображає реальність їхньої участі в суспільному житті. Або ж якщо тема стосується переселенців, ветеранів чи інших спільнот — важливо подавати позиції усіх сторін, аби запобігати поширенню гендерних стереотипів.
- Проводити моніторинг і самоаналіз. Редакції можуть самі оцінювати свої матеріали та практики, перевіряти свої тексти чи сюжети перед оприлюдненням. Внутрішній аудит таких матеріалів може бути частиною політики саморегуляції. Перевіряти себе можна, зокрема, за допомогою Контрольного списку толерантності, створеного Мережею етичної журналістики.
Також Комісія з журналістської етики радить переглянути записи організованих нею дискусій, на яких обговорювались питання виявлення та протидії мові ненависті в українському медіапросторі. Під час першого вебінару з Ліною Кущ йшлося про мову ворожнечі як фактор небезпеки; на другій зустрічі з Діаною Дуцик говорили про «Мову ненависті під час війни: як медіа уникнути стигматизації переселенців та ветеранів», під час третьої зустрічі з Ольгою Білоусенко йшлося про мову ненависті за ознакою статі.
Серію вебінарів та текст рекомендацій КЖЕ провела за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи. Зміст матеріалів є виключною відповідальністю авторів. Погляди, висловлені під час вебінарів, жодним чином не можуть тлумачитися як такі, що відображають офіційну думку Європейського Союзу чи Ради Європи.