«Детектор медіа» спитав у колег, які події в медіа та в житті для них були найважливішими у 2025 році. Вони попросили журналістів і журналісток назвати три головні медіаподії року, три ключові медіатренди року та три персональні уроки року. Публікуємо відповіді Світлани Остапи, Оксани Романюк і Лізи Кузьменко, членкинь Комісії з журналістської етики. З повними матеріалами та відповідями інших медійників і медійниць можна ознайомитись на сайті «Детектора медіа».
- Світлана Остапа, заступниця шеф-редактора «Детектор медіа», голова Наглядової ради Суспільного мовлення, членкиня Комісії з журналістської етики
Три головні медіаподії року:
1. Головна медіаподія року в світі — це другий прихід президента Трампа, який почав перевертати усталені правила (не тільки внутрішні, а й зовнішні). У результаті фактично ліквідовано USAID (агенція працювала з 1961-го), припинено фінансування «Голосу Америки», «Радіо Свобода», припинено фінансування сотень програм у різних країнах, зокрема й Україні. Толерується зверхнє ставлення до міжнародних організацій, угод, кордонів. Відмова від попередніх міжнародних зобов’язань і союзів поступово призводить до того, що демократія, яка звикла до підтримки США, прокинулася і починає вчитися сама себе захищати.
2. Головна медіаподія в Україні — картонковий протест на захист незалежності НАБУ і САП. Насправді це був захист, організований молодими людьми, які хотіли захистити демократію в Україні — країні, де вони хочуть жити. Ми за роки повномасштабного вторгнення відвикли від таких протестів. А вони дали результат — «справу Міндіча». Ще цікавий нюанс. Якщо раніше журналістські розслідування ставали приводами до розслідувань антикорупційних органів, то зараз «справа Міндіча» дала поштовх для низки журналістських розслідувань.
3. Важливою трагічною медіаподією в Україні стало повернення тіла журналістки Вікторії Рощиної, яка загинула у російській в’язниці. Водночас саме у 2025 році нам вдалося повернути живими наших журналістів Дмитра Хилюка, Владислава Єсипенка, які понад три роки були ув’язнені Росією. Але ще майже 30 наших колег залишаються ув’язненими агресором, зокрема й Василь Філімон — телеоператор Миколаївської філії Суспільного мовлення.
Три ключові медіатренди року:
1. Понад 90% дітей в Україні використовують ютуб для перегляду відеоконтенту. Якщо медіа хочуть залучати молоду аудиторію, то треба зважати на те, що вона не дивитиметься лінійне телебачення.
2. Впровадження ШІ сервісів у Google, усе більше використання ШІ медіа. Водночас гостро стоїть питання авторських прав на матеріали, які використовує ШІ, й дотримання хоч якихось правил. У ЄС хочуть домогтися, щоб оригінальне джерело новин, на якому базується матеріал, створений штучним інтелектом, було позначене і було доступним для людей. Приміром, EBU запрошують технологічні компанії до офіційного діалогу з медіаорганізаціями для розробки стандартів безпеки, точності та прозорості.
3. Зменшення американського донорського фінансування медіа й медіаорганізацій. Європейські донори поки що не в змозі забезпечити таке ж фінансування, яке було від USAID. Здебільшого в їхніх пріоритетах — фінансова підтримка проєктів журналістських розслідувань і регіональних, переважно прифронтових, медіа.
Три персональні уроки року:
1. Єдність і доброчесність мають значення. Підтримка ціннісних людей дає змогу не поїхати кукухою під час повномасштабної війни. Урок полягає в тому, щоб мати таких людей у своєму житті.
2. Дотримання правил і процедур, зокрема при проведенні конкурсу на голову правління Суспільного мовника у квітні 2025 року, не тільки дало можливість провести чесний конкурс, а й отримати високу оцінку роботи Наглядової ради від Єврокомісії, яка у своєму звіті восени 2025 року відзначила, що голову правління Суспільного мовлення було переобрано на «відкритому, конкурентному та заснованому на заслугах конкурсі».
3. Хочеш жити в незалежній, демократичній Україні — допомагай військовим як тільки можеш. Бо тільки нам Україна болить, тільки ми зможемо її по-справжньому захистити. І від зовнішнього ворога, і від «міндічів».
- Ліза Кузьменко, медіаекспертка, голова правління ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики
Три головні медіаподії року:
1. Перша і головна медіатрагедія року — це те, що у 2025 році Росія продовжує вбивати українських журналістів і журналісток. Торік загинуло 24 журналісти, з них дві жінки — Альона Губанова, яка була воєнною кореспонденткою каналу FreeДом і загинула в Краматорську в жовтні від російського «Ланцета», і Тетяна Кулик, яка загинула в Київській області, коли дрон влучив у її будинок. Вона була журналісткою «Укрінформу». Це величезні трагедії, наступ на свободу слова й нагадування собі самим, хоч ми про це і не забуваємо, і міжнародній спільноті.
2. Друга подія — це призначення нової віцепрем’єр-міністерки, яка відповідає за культурну та медійну політику. І переформатування МКІП на Мінкульт.
3. Спочатку хотіла сказати про повернення трансляцій і з Ради, і з комітетів, і про доступ медіа в парламент, і про прийняття закону про страхування журналістів, які їдуть в зону бойових дій… Але ці події перезріли у 2025 році. Це мало б бути зроблене набагато раніше. Тому назву не за значущістю, а з останнього, що сколихнуло спільноту, — це оприлюднення Ярославом Юрчишиним списку журналістів, за якими потенційно стежили фігуранти справи Міндіча. І для мене це сигнал про те, що у 2025 році такі ганебні сигнали все ще можливі. Хтось говорив, що список дивний, але для мене — це чергове зміщення акцентів: суть не в тому, за ким стежили, а за ким ні. А в тому, що взагалі цей список існує.
Головні медіатренди:
Насамперед це ширше використання ШІ медійниками в редакціях для різних завдань. І одразу другий тренд — часте нерозуміння того, що ШІ має не тільки переваги, а й загрози. «Жінки в медіа» разом із ЮНЕСКО робили дослідження про ШІ та гендерні загрози проти журналісток, і ми вже зараз бачимо, як штучний інтелект використовується для охолоджувального ефекту щодо свободи слова в Україні. Гендерно зумовлені загрози полягають у тому, що створюються дипфейки щодо журналісток. Ми робили також велике дослідження разом із «Текстами», базоване на великих даних, яке називається «ШІ й тікток: як відомих журналісток перетворюють на фейки», — і там ми побачили, як ворог використовує образи наших відомих журналісток для створення дипфейків і поширення дезінформації, зокрема, для дискредитації української влади. Це справді загроза, оскільки їх стає все важче відрізняти, дипфейки стають дуже якісними. А редакції, як показало наше опитування, якщо і приймають ШІ-політики, то здебільшого спрямовані на етичне повідомлення аудиторії про використання ШІ в роботі над матеріалами. А не на захист працівників і працівниць.
І третій тренд. «Жінки в медіа» разом із Нацрадою третій рік поспіль аналізують гендерний профіль українських медіа, і цього року ми побачили, що жінки вперше переважають в усіх напрямках роботи редакцій і складають 57% усіх співробітників медіа. При цьому для жінок залишається стеля, тобто жінки здебільшого залишаються серед виконавиць, але не на керівних посадах. І тенденція зберігається: чим нижче рівень виконавчої відповідальності, ти більший там відсоток жінок. Тобто ведучі, журналістки, фрилансерки, маркетологині складають до 78% працівників медіа. А на керівних посадах — десь 50 на 50.
Це тривала тенденція — медіа зараз відчувають фінансову кризу, яка почалася з початком повномасштабного вторгнення, зокрема, через відтік рекламних бюджетів, чоловіки мобілізуються або йдуть через низькі зарплати, тому жінок буде ставати все більше і більше. А це означає, що їм потрібен специфічний захист, зокрема, від сексизму, розриву в оплаті, зумовленою гендером, а також потрібно посилювати жіноче лідерство.
Персональні уроки року:
1. Підтримка — це стратегія виживання для медіасектора. 2025 рік показав, що саме спільнота справді рятує. Тому що коли журналісток атакують онлайн, або йдеться про вигорання, коли здається, що сил взагалі вже немає, — саме підтримка колег і партнерів дає ресурс і відновлює віру. І те, як медійна спільнота може об’єднуватися в кризові моменти, все ще продовжує мене з року в рік надихати.
2. Говорити вголос дуже важливо, навіть у часи війни. Навіть коли є сумніви, наскільки зараз доречно говорити про права, про рівність, про насильство, про певні виклики в медіа, про недоречність певних державних медійних форматів. Попри все, це треба робити, тому що замовчування нас не захищає. І те, що ми оприявнюємо якісь проблеми — це є частиною нашого опору, а не підрив держави під час війни. Це демонстрація нашої стійкості та готовності відстоювати наші цінності й жити з ними далі.
3. Маленькі кроки змінюють систему. Кожна тренінгова сесія, кожна опублікована новина, кожен впроваджений гендерний стандарт у маленькому чи великому медіа, — це певний реальний зсув. Ці зміни не завжди гучні, але вони працюють. Цього року «Жінки в медіа» проводили гендерний аудит для Суспільного мовника. Те, що Суспільне виявилося відкритим на рівні найвищого керівництва до зовнішньої оцінки та з честю й гордістю витримало всі рекомендації, які були надані, — для мене показник успіху. Або нещодавно я проводила тренінг із гендерної політики для «Точки сходу», невеликого незалежного медіа, яке переважно пише про схід, зокрема тимчасово окуповані території. Те, що таке медіа захотіло такий тренінг, при тому, що в них немає фактично помилок із неправильною термінологією чи дискримінацією, але вони хочуть мати гендерні політики — це показник змін. І це дає надію.
- Оксана Романюк, виконавча директорка Інститут масової інформації, членкиня Комісії з журналістської етики
Три головні медіаподії року:
1. Відкриття парламенту та профільних комітетів. Початок роботи нового складу Верховної Ради та комітетів став моментом укріплення ролі медіа як інструменту демократичного контролю, а не лише каналу комунікації. Для журналістської спільноти це означає нові можливості впливу.
2. Звільнення Владислава Єсипенка й Дмитра Хилюка з російського ув’язнення. Ці звільнення стали великою радістю для медіаспільноти, бо вони дуже рідкісні, й ми дуже чекали наших колег. Це важливі сигнали, що міжнародний тиск і системна адвокація мають результат. Водночас 26 українських журналістів і тисячі цивільних залишаються в незаконному ув’язненні без належної уваги світу.
3. Падіння американської підтримки медіасектору. Закриття фінансової підтримки з боку США стало структурним шоком для українських медіа, які роками будували сталість на зовнішніх ресурсах, і американські гранти були одним з найпотужніших таких ресурсів. Рік показав, що медіа потрібні нові моделі виживання і внутрішні трансформації, щоб вижити. Вижили не всі.
Ключові медіатренди року:
1. Повернення прихованої політичної реклами. Зростання реклами казино, прихованої й ні. Все це стало наслідком фінансової вразливості редакцій. Ми побачили, що багато редакцій, які раніше були лідерами прозорості, взяли немарковану політичну рекламу. На жаль, фінансова криза ослабила внутрішні етичні запобіжники. В стратегічному вимірі це підриває довіру до медіа саме в той момент, коли суспільство найбільше потребує надійних джерел інформації. Хотілося б, щоб суспільство більше підтримувало медіа.
2. Редакції дедалі частіше грають у конкуренцію, ми бачимо, як це впливає, наприклад, на погане лінкування джерел. Це, звісно, не посилює ринок, а виснажує його, перетворюючи медіа на суперників у змаганні за виживання.
3. ШІ ще сильніше увійшов у редакційні процеси, від адмінки й до створення текстів і візуалів. Дуже видно, коли медіа використовують ШІ для генерування текстів. Водночас рік показав, що без етичних рамок і людської відповідальності технології можуть так само легко посилювати маніпуляції, як і ефективність.
Персональні уроки:
Не знаю. Я ще вчуся. Хотіла би навчитися не виснажуватись і бути більше структурованою.