До Комісії з журналістської етики звернулась студентка 4 курсу кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна із запитанням як правильно висвітлювати поховання загиблих у медіа.
- Чи існують на цей час єдині правила зйомки сюжетів із такої теми?
- Чи етично показувати обличчя загиблого(-ї), якщо на ньому немає зовнішніх пошкоджень, фото/відео труни, яку вже поклали до могили?
- Чи існують обмеження щодо кількості кадрів із зображеннями родичів і знайомих, що горюють?
Студенка зазначила, що вже ознайомилась із рекомендаціями Комісії з журналістської етики від 4 травня 2022 року Щодо висвітлення загибелі людей під час війни, і ці поради були для неї корисними. Проте, на жаль, зазначені рекомендації містять лише часткові відповіді на запитання студентки, адже її цікавлять правила зйомки сюжетів, присвячених безпосередньо похованням.
Комісія вітає прагнення студентів факультетів журналістки підвищувати свою майстерність та дотримуватися вимог Кодексу етики українського журналіста, а тому вважає за необхідне зазначити наступне.
Поховання загиблих воїнів – це, на жаль, поширена тема в українських медіа, особливо в місцевих. Для журналістів тут є два великі виклики:
1) Уникнути шаблонного висвітлення, не перетворювати тему на рутину;
2) Розповідати про життя воїна, а не про те, як його ховають.
Похорон загиблого воїна є подією, яка становить суспільний інтерес. Тому медіа можуть показувати і труну із загиблим, і його рідних, і людей, які прийшли попрощатися.
Водночас Комісія з журналістської етики радить більше приділяти уваги тому, яким був боєць за життя, поспілкуватися з людьми, які можуть розповісти про нього. У центрі уваги повинне бути не горе присутніх на церемонії поховання, а сам загиблий та його вчинки.
Висновок: обмежень на кількість зображень згорьованих людей немає. Але кількість кадрів із цвинтаря не допоможе аудиторії дізнатися про те, яким був воїн.
Цей матеріал вийшов в межах проєкту Комісії з журналістської етики за підтримки ЮНЕСКО та народу Японії. Ця публікація не є офіційним вираженням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будьякої країни, території, міста чи району чи їх влади або щодо делімітації їхніх кордонів чи меж. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому виданні, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов’язань.
