Для більшості журналістів підготовка матеріалів про ситуацію на тимчасово окупованих територіях – складне завдання. Українські медійники не можуть відкрито приїздити на контрольовані Росією території і працювати там, а приватні поїздки пов’язані з ризиком для свободи і життя. Здебільшого всю інформацію журналістам доводиться збирати без особистої присутності, з використанням різних джерел.
Перевірити таку інформацію важко і часом неможливо, тим більше оперативно. Контакти з людьми, які мешкають на окупованих територіях, обмежені через блокування російською владою вебсайтів і популярних соціальних мереж, через проблеми з інтернетом, зв’язком. Російські окупанти можуть вести стеження за людьми, які передають інформацію українським медіа.
Тому матеріалам, присвяченим життю українців на тимчасово окупованих територіях, часто бракує повноти, точності і неупередженості. Поверхова подача теми, використання непідтвердженої інформації та соціальних мереж без перевірки, маніпулятивні заголовки, мова ворожнечі – це лише неповний перелік порушень Кодексу етики українського журналіста, яких припускаються медійники.
Попри труднощі і перешкоди, які виникають під час збирання фактів і коментарів про життя на окупованих територіях, висвітлення цієї тематики має велике значення – на тлі того, що Росія прагне створити викривлену пропагандистську картину для всього світу. Крім того, для українців, які живуть в окупації, важливо бути залученими до загального інформаційного простору і отримувати новини про своє життя із українських медіа.
Комісія з журналістської етики розробила рекомендації, які допоможуть працювати над матеріалами про життя українців на окупованих територіях.
- Одна з поширених помилок у висвітленні теми – знеособлення усіх мешканців окупованих територій. Цим людям рідко надають слово (навіть на умовах анонімності), натомість про ситуацію загалом говорять посадовці, політики або військові. Шукайте можливість запитувати про потреби і про життя українців в окупації у них самих. Включайте думку таких людей до своїх матеріалів. Неприйнятно, коли в матеріалі, де обговорюється план дій після деокупації, немає точки зору тих, хто мешкає на окупованих територіях.
- Журналістам варто бути наполегливими у пошуку власних джерел. Водночас потрібно передбачати заходи безпеки, насамперед цифрової, адже для людини в окупації спілкування з українськими журналістами або передача інформації для українського медіа становить великий ризик. Співрозмовник або співрозмовниця можуть не володіти навичками цифрової безпеки, тому ваш обов’язок – подбати про безпеку і навчити людину, яка є вашим джерелом.
- Не розкривайте імена людей в окупації, навіть якщо вони дають згоду на оприлюднення, не передавайте контакти цих людей колегам, які не працюють над конкретним матеріалом, не включайте ваші джерела до загальних баз даних, до списків розсилки або редакційних чатів. Цінуйте довіру і будьте вдячні людині, яка ділиться з вами інформацією.
- Навіть якщо ви вважаєте, що ваші джерела на окупованих територіях є надійними, не забувайте про контекст, в якому перебувають ці люди: зокрема про складні стресові умови та постійний тиск, про значний вплив російської пропаганди та дезінформації. За можливості, спробуйте підтвердити отриману інформацію з інших джерел.
- Піддавайте сумнівам контент анонімних каналів і сайтів, які часто поширюють фото та відео з окупованих територій. Спробуйте перевірити інформацію через власні джерела, перевірте фото та відео з точки зору достовірності. Повідомте аудиторії про ті кроки, до яких ви вдалися для перевірки.
- Будьте критичними до будь-якої інформації, яку поширює російська пропаганда, адже її завдання – намалювати потрібну «картинку» начебто масової «підтримки» дій агресора на окупованих територіях. Водночас контент російських ресурсів може бути використаний, зокрема, для підтвердження російських воєнних злочинів, для ідентифікації тих, хто працює на окупаційний режим тощо.
- Уникайте узагальнень, які дискримінують велику групу українців (на зразок «всі нормальні виїхали, залишилися лише любителі «руського міра», «вони винні в тому, що опинилися в окупації»). Варто розрізняти тих, хто працює на окупаційний режим і зміцнює його, і тих, хто є заручниками окупантів. І до одних, і до інших необхідно підходити неупереджено: наприклад, не називати колаборантами і зрадниками всіх, хто отримав російський паспорт, адже Росія проводить примусову паспортизацію на окупованих територіях.
- Поняття «колабораціонізм» і «колаборант» в українських медіа використовуються як у юридичній площині (такий, що підпадає під дію закону про колабораціонізм), так і в побутовому значенні (коли йдеться про погляди, а не про дії людини). Комісія рекомендує журналістам уникати вживання слова «колаборант» у побутовому значенні – замість цього говорити про вчинки або висловлювання конкретної людини. Щодо колабораціонізму як злочину, то медіа, крім ретрансляції офіційних повідомлень правоохоронних органів, варто давати роз’яснення, хто є колаборантом і в яких випадках може настати відповідальність.
- У суспільстві існує великий запит на інформацію не лише про сьогоднішнє життя, а й про майбутнє після відновлення територіальної цілісності України. Розширюйте коло тем, пов’язаних із життям людей в окупації, давайте їм довідкову практичну інформацію і відповідайте на запитання, які їх хвилюють.
Ця публікація стала можливою завдяки фінансової підтримки Фонду розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні. Думки та оціночні судження, висловлені в цьому матеріалі, можуть не збігатися з позицією Уряду США.