В липні цього року Комісія з журналістської етики провела лекцію Володимира Єрмоленка, президента Українського ПЕН «Культурні основи російської війни проти України: що варто розуміти журналістам». Запис цієї розмови доступний на нашому YouTube-каналі.
Під час реєстрацію на подію Комісія отримала багато запитань від журналістів та студентства про долю російськомовного контенту в Україні, як працювати з територіями, що тимчасово знаходяться під незаконною російською окупацією, які інструменти дезінформації Росії є зараз найнебезпечнішими та які наративи найкраще поширювати, аби протистояти російській дезінформації в Україні.
Публікуємо підбірку запитань-відповідей в рамках Гарячої лінії КЖЕ з питань етики і стандартів. На питання відповідає Ліна Кущ, членкиня Комісії з журналістської етики. Ці роз’яснення будуть помічними у навчальному процесі іншим студентам-медійникам, а також практикуючим журналістам.
Який контент має переважати в Україні, аби перекрити зацікавленість певної частини аудиторії у російських медіапродуктах?
Для початку варто розібратися, чому у аудиторії виникає потреба споживати російський медіапродукт, і діяти в залежності від причини.
Ситуація 1. Мешканці тимчасово окупованої території дивляться місцеві проросійські телеканали, бо вони єдині, хто розповідає про життя міста і подає оперативну та практичну інформацію. Українські телеканали не повідомляють новини з окупованого міста. Що змінити? Повідомляти про життя в окупації не вряди-годи, а щодня. Повідомляти практичну, корисну мешканцям інформацію.
Ситуація 2. Мешканці прифронтового селища дивляться російське телебачення, тому що там показують «позитив». А українське телебачення показує лише похорони військових. Що змінити? Стежити за балансом новин у медіа. Створювати матеріали про військових, а не лише про їхні похорони.
Ситуація 3. Мешканці міст, які постійно обстрілюють росіяни, переглядають російські телеграм-канали, тому що там оперативно з’являється інформація про місця влучання. А на українських ресурсах – із запізненням. Що змінити? Пояснювати небезпечні наслідки поширення відео з місця «прильотів». Роз’яснювати, чому існує заборона в 3 години на поширення такого контенту.
Який формат краще вибирати журналістам, висвітлюючи це питання перед слухачами-глядачами з територій, якій перебувають під окупацією?
Насамперед вивчити технічну доступність ваших продуктів для слухачів і глядачів, які перебувають в окупації. Варто врахувати, що на окупованих територіях заборонені Фейсбук, Інстаграм та чимало сайтів. Якщо ви ведете мовлення через інтернет, то переконайтеся, що ці програми доступні людям в окупації (наприклад, через YouTube). Щодо формату матеріалів, то можна готувати їх у жанрі роз’яснювальної журналістики. Добре сприймає аудиторія і присутність у студії митців, експертів та інших гостей, відомих в Україні і за її межами.
Які інструменти дезінформації Росії є зараз найнебезпечнішими? Що може допомогти журналістам зберігати холодну голову, в потоці негативної інформації і ненависті, аби не перетворитися в того, з ким боремося?
Найбільшу небезпеку становить пропаганда як інструмент для впливу на наші цінності і на наше ставлення до тих чи інших подій. Крім пропаганди, Росія використовує різноманітні прийоми дезінформації: фабрикація новин, фальсифікація змісту і фальсифікація джерела інформації, неправдивий або оманливий зміст, напівправда, неправдивий контекст та інші.
Зберігати холодну голову, висвітлюючи події широкомасштабної війни, неможливо. Але задля своєї аудиторії, яка має отримувати перевірені новини, журналісти мають сфокусуватися на дотриманні професійних і етичних стандартів. Це допоможе фільтрувати всю інформацію, з якою медійники мають справу по роботі, і відділяти серед потоку емоційний, але неправдивий контент.
1. Як висвітлювати біографії українських митців, які здобували освіту у Росії? Зараз, в умовах кенселінгу рос. культури. 2. Як маємо зараз ставитися до таких митців, як Гоголь, який став частиною російської культури, або Чайковський, якому зараз штучно пришивають українське коріння? 3. Практично усі українські митці радянського періоду мали певні творчі дотики з москвою. Що з цим фактом робити?
Творчий шлях кожного митця, чиє ім’я пов’язане з Україною, варто висвітлювати в контексті: пояснювати аудиторії обставини певного періоду історії та чинники, які впливали на культуру. Неможливо застосовувати до митців, які жили в інших умовах, робили вибір під впливом інших обставин, критерії сьогоднішнього дня.
Проте варто і необхідно аналізувати ці історичні умови та зв’язки, з урахуванням сучасних знань.
Хоча мотиви, які призвели до кенселінгу російської культури в українському соціумі, зрозумілі й виправдані, для журналістів неправильним було би замовчувати присутність в українській культурі постатей, тісно пов’язаних із культурою російською або радянською. Варто досліджувати умови, в яких формувалася українська культура; основних дійових осіб, які взаємодіяли між собою в певний період, і результат такої взаємодії. Водночас давати більше інформації про тих українських митців, які незаслужено опинилися в тіні через імперський або комуністичний контроль над культурою.
Хотілося б почути про журналістську етику під час написання матеріалів про злочини росіян. Мене турбує стан української журналістики зараз і після війни, оскільки наразі більшість ЗМІ дозволяють собі порушувати журналістські стандарти (це виявляєтсья у вордингу ЗМІ, закликах до помсти, інвективній лексики, неперевірених фактах тощо). Як залишатися журналістом, а не просто українкою, яка живе у війні?
В редакційній практиці ми рекомендуємо керуватися настановами Комісії з журналістської етики, зокрема:
– щодо вживання стилістично забарвленої лексики в матеріалах про війну
– щодо інтерв’ю з російськими військовополоненими в українських ЗМІ
В цих рекомендаціях містяться поради належного висвітлення тем, пов’язаних із російськими військовими. Наприклад, Комісія не вбачає порушень у використанні слів «рашизм», «рашисти» стосовно російських окупантів та інших носіїв російсько-фашистської ідеології. Водночас застерігаємо від використання цих термінів для означення всієї етнічної групи росіян або до інших груп людей – наприклад, до звичайних вірян певної конфесії.
В матеріалах, присвячених відповідальності країни-агресора та її військових за воєнні злочини і порушення прав людини, варто використовувати термінологію українського законодавства та міжнародного права. Це не означає нейтральність автора, але допомагає поширенню інформації про воєнні злочини Росії та сприяє притягненню винних до відповідальності.
Які наративи найкраще поширювати, аби протистояти російській дезінформації в Україні? Бо просто спростовувати фейки – це вже давно не варіант, їх забагато і вони регулярні. А казати “Просто не вірте” теж не дуже логічно
Російська пропаганда впливає через підсвідомість, використовує людські страхи і невизначеність. Роль журналістів у боротьбі з наслідками використання таких технологій в Україні надзвичайно важлива.
Розвінчувати фейки необхідно, важливо робити це аргументовано і без зверхнього ставлення до людей, які вірять дезінформації. Візьмемо російський фейк про те, нібито дітей, які евакуюються з зони бойових дій до інших регіонів України, відправляють «на органи». У цього фейка одразу кілька цілей: і зашкодити евакуації родин із дітьми, і посіяти ворожнечу між мешканцями різних регіонів, і підірвати довіру до української влади. Журналістам варто не висміювати людей, які повірили російській пропаганді, а показати на прикладах, як влаштувалися переселенці з цього міста або області, дати їхню пряму мову.
Також можна запрошувати експертів, які би викривали маніпуляції російської пропаганди. Нарешті, редакція може зіграти «на випередження» і готувати матеріали з тем, у яких російська пропаганда виявляє найбільшу активність.
Нагадаємо, що у квітні 2022 року, відповідаючи на запит журналістів через повномасштабну війну з РФ, Комісія з журналістської етики започаткувала Гарячу лінію з питань етики та стандартів для журналістів. За період роботи Гарячої лінії Комісія відповіла на понад 200 звернень журналістів, що стосувалися різноманітних питань дотримання журналістської етики під час дії воєнного стану в Україні.
Гаряча лінія КЖЕ з питань етики і стандартів працює за фінансової підтримки Фонду розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні. Думки та оціночні судження, висловлені в цьому матеріалі, можуть не збігатися з позицією Уряду США.