23 вересня 2022 року на ІА “УКРІНФОРМ” вийшло інтерв’ю медіаюриста, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олександра Бурмагіна. Публікуємо уривок розмови, що стосується перспектив запровадження єдиної прескарти в Україні.
– Я читаю зараз російські пабліки, в яких знову виринув начебто “журналіст”, а по факту, пропагандист та зрадник Стрємоусов. І знову постає питання єдиної прескарти, яка б могла маркувати журналіста…
– Стрємоусов – мій біль, бо він, як і я з Херсонщини. Але Стрємоусов – недопрацювання наших правоохоронних органів.
Те, що його діяльність – повноцінна зрада, в Херсоні чітко знали з 2016 року, що він мало не на ставці ФСБ. Жодна справа проти нього не завершилася успіхом.
І це не єдиний приклад зловживання. Я маю двадцять років досвіду роботи на виборчих кампаніях. Це один із яскравих проявів зловживання статусом журналістів. Боксерам та качкам роздають масово посвідчення неіснуючих медіа, щоб вони здійснювали тиск на членів виборчих комісій. І найбільший безлад тут в друкованій пресі. У нас тривають гарячі дискусії із Томіленком ( голова НСЖУ – ред), який каже, що нас не треба регулювати, залиште нас в спокої. Я кажу: “А чому всіх треба регулювати, а пресу не треба?”.
У преси ніколи не було реального регулятора, Мін’юст просто видає їм свідоцтво і забуває. Ніхто ніколи не перевіряв, чи виходить ця газета. Десь, 40 тисяч свідоцтв є в Реєстрі друкованих видань, виходить 3 тисячі, а решта – це документи, ніким не скасовані, які формально є діючими, і в будь-який момент можна підняти це свідоцтво і видати 200 посвідчень кореспондентам умовної газети “Маяк” з Херсонської області.
Єдина прескарта – велика проблема. І законопроєкт про медіа цієї проблеми не торкається. Це слід вирішувати в широкій дискусії і тут найбільше питань до самих журналістів. Бо прескарта, це, насамперед, саморегулювання. Проєкт про медіа пропонує співрегулювання, але воно стосується регулювання контенту, щоб напрацювати критерії, кодекси мовлення, коли йдеться і про мову ворожнечі, шкідливий контент.
Тож, питання доступу до професії і притягнення до якоїсь відповідальності за порушення етичних стандартів має вирішувати виключно журналістський цех.
Держава не має права в це втручатися, бо постають ризики цензури, ручного керування. Не повинно бути ситуації, коли держава вирішує, яка особа є журналістом, а яка не є. Але саморегулювання сьогодні – на рівні плінтуса і держава від цього потерпає. У нас виникають епізоди, коли є атаки на медіа чи журналістів і на якийсь час журналісти збираються, об’єднуються, стають потужною силою. Загроза зникає і всі знову розсипаються. А питання єдиної прескарти напряму пов’язане із появою сильних та авторитетних інститутів саморегулювання журналістів. І тут я бачу серйозний виклик.
Якщо журналісти не зберуться докупи і не почнуть вирішувати ці питання, то рано чи пізно це доведеться вирішувати державі. Державі доведеться, бо це питання, яке, як бачимо, має безпосереднє відношення до її безпеки. Якщо нічого не робитиметься, то вона прийде з якоюсь схемою чи моделлю. І тоді вже доведеться опонувати.
Пам’ятаєте законопроект Бородянського?
– Його заклювали на старті, а потім довелося боротися із дезінформацією рішенням РНБО.
– Це був перший підхід держави до питання інформбезпеки…
І буде другий підхід. І там, вже з врахуванням першого підходу, держава врегулює сама – з точки зору своїх інтересів, без точного розуміння, а відтак, і врахування інтересу журналістів.
– Організуйтеся або програєте?
Звісно, влада залучить журналістів, але, погодьтеся, важливо, від кого йде ініціатива. Від кого ініціатива – той дає бачення.
А зараз, якщо ми поставимо це в порядок денний, то почнуться запитання: “А хто буде видавати?”, “А чому вони?”, “Чому не ми?”… Зберіться та вирішуйте. Коли створювалася Комісія з журналістської етики, було проведено великий з’їзд, з потужним представництвом. Знаєте, як в армії: є задачі – треба виконувати. Фейкові посвідчення – це ж, у тому числі, питання поваги до журналістів.
У нас зараз зникло розділення цеху на “патріотів” та “медведчуківських”, бо закриті його канали. Але останні можуть повернутися, бо рф як тільки оговтається, буде знову платити медіа, навіть, якщо сама буде сидіти в гною.
Те, про що ви заговорили, це питання і оновлення законодавства, і можливості держави швидко реагувати на такі канали. Всі знають, що “112 канал” та “Ньюзван”, ЗІК – ворожі агенти, що промивають мізки. Нацрада в 2016 році почала виносити рішення, виписувати штрафи, які оскаржувалися в судах. В 2017 році Нацрада звернулася до суду за анулюванням ліцензії, а судові процеси тривають досі. А сьогодні лунає критика, коли йдеться про підсилення регулятора. Ви не хочете підсилення регулятора? Не хочете оновлення законодавства? То після перемоги знову з’являться квазі-канали росіян, бо їм два мільярди доларів не шкода, щоб купити ліцензію.