Аналітична довідка за результатами онлайн дискусії з представниками Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення
Сьогодні в Україні існує складна ситуація з якісною журналістикою. З одного боку, країна є частиною глобального світу, де під час жахливої пандемії спостерігають «постправду», фейки, цифрові виклики, вплив соцмереж та падіння довіри до професійної журналістики.
З іншого боку, наші громадяни вкрай потребують якісної та об’єктивної інформації, бо крім медичної та соціальної кризи Україна знаходиться в стані гібридної війни, в якій інформаційна складова є дуже потужною, постійно відчуваються інформаційні впливи, маніпуляції та провокації як зовнішні, так і внутрішні. Порушуються основні професійні та етичні норми, які забезпечують отримання громадянами важливої об’єктивної інформації.
Тому питання професійної оцінки та регулювання діяльності медіа потребують обговорення та скорішого вирішення.
Актуальність теми дискусії пов’язана з наступними чинниками:
- Велика кількість порушень професійних та етичних стандартів в українських ЗМІ, що спотворюють інформаційне поле, приводять до маніпуляцій суспільною думкою, впливають на аудиторію
- Недостатнє розуміння в державі, суспільстві та галузі розподілу повноважень між державним регулятором та органами саморегуляції
- Зволікання з прийняттям та введенням в дію нового Закону України про медіа, що регулюватиме медіа відповідно до сучасних реалій та вимог міжнародного законодавства, необхідність перенесення положень оновленої Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа послуги (AVMSD) у національні законодавства, у тому числі – щодо розширення регулювання на онлайн-середовище
- Зміна парадигми роботи європейських регулюючих органів, що її анонсувала EPRA, у тому числі – щодо розширення державного регулювання на онлайн-середовище
- Неоднозначне ставлення медіаспільноти до запланованих змін та розширення повноважень Національної ради
Головна мета дискусії – привернути увагу законодавчих, регуляторних органів, медіаменеджерів та медіаактивістів до необхідності розмежування повноважень державного регулятора та органів саморегуляції, напрацювання чітких правил.
Досвід та найкращі практики держав з усталеною демократією та свободою слова свідчать, що найефективніше система працює там, де стабільно поєднуються усі три способи регулювання:
Саморегуляція, коли журналісти та/або їх роботодавці беруть на себе відповідальність за дотримання сформульованих професійних та етичних стандартів, пропагують дотримання цих правил, будують інститут репутації та використовують його в якості мотивації та контролю.
Державне регулювання – жорсткий контроль за виконанням зобов’язань, норм та законів щодо ЗМІ, покарання за порушення. Це важливо, коли йдеться про порушення, що загрожують національній безпеці, територіальній цілісності та ін. (див. частину другу ст. 10 «КОНВЕНЦІЇ про захист прав людини і основоположних свобод»)
Співрегулювання – коли державний регулятор делегує частину своїх повноважень ( зазвичай – щодо оцінки та регулювання контенту) експертному колу (органу), який створено за погодженням з представниками галузі і якому довіряють. При цьому, галузь бере на себе зобов’язання дотримуватися певних правил та обмежень, запобігати порушень (в іншому випадку – вмикається механізм державних покарань), регулятор – визнавати висновки експертів.
Співіснування цих трьох способів регулювання створює умови для відповідальної та якісної роботи ЗМІ та забезпечення права на свободу слова.
На жаль, в Україні ще немає не тільки вироблених правил співіснування цих систем, але й повного розуміння їх необхідності.
Саме це спонукало КЖЕ разом з Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення розпочати дискусію зі стейкхолдерами з цього питання.
Учасники дискусії говорили про регулювання онлайн-медіа, репутацію ЗМІ, медіаграмотність, мотивацію до саморегуляції, межі повноважень для регулювання, саморегуляції і співрегулювання. В обговоренні взяли участь Валентин Коваль, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, член Національної ради Максим Онопрієнко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук, голова Незалежної медійної ради Антоніна Черевко, виконавча директорка Національної асоціації медіа Катерина М’яснікова, членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва. Модератором заходу був голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов. У дискусії взяли участь більш ніж 70 учасників та учасниць.
Тема саморегуляції є важливою з огляду на недавні обговорення законопроєктів про дезінформацію і про медіа, сказав на початку виступу Валентин Коваль, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Зокрема, мова про спільні акти узгодження про захист дітей від насилля, жорстокості тощо. Він зауважив, що в цьому контексті варто говорити про здатність регулятора впливати на забезпечення певної якості продукту – чесності, об’єктивності, певних гарантій захищеності найбільш вразливих частин аудиторії від можливого шкідливого контенту.
«Щоби оцінити якість, часто потрібно розвинути смак. Людина тоді не здатна сприймати якісний продукт, коли її роками годували неякісним продуктом», – наголосив Андрій Куликов, Голова Комісії з журналістської етики.
«На мою думку, найголовнішою ознакою саморегуляторної організації є відсутність держави у механізмах її створення та функціонування. Єдине, що держава має робити – це визнавати такі організації, їхню роль і не заходити у ті межі, які віднесені до саморегулювання, своїми регуляторними діями чи актами», – зазначила під час обговорення виконавча директорка Незалежної Асоціації Медіа Катерина М’яснікова. Вона також додала, що є ще гібридний вид поєднання саморегулювання та державного регулювання – співрегулювання, який передбачає делегування державою певних своїх повноважень органу, який створюється певною професією чи індустрією. Однак, воно є третім видом регулювання, який ніяк не можна змішувати з саморегуляцією, яка, на думку експертки, має бути самодостатнім і дуже активним, враховуючи нинішні українські реалії.
Максим Онопрієнко, член Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, зауважив: «Саморегуляції регіональних медіа сприятиме освітній фактор, спрямований і на виробника продукту, і на споживача. Потрібно розробляти і проводити освітні тренінгові програми, аби покращити професійний рівень наших журналістів, рівень критичного мислення глядачів. І, безумовно, саме законодавство потребує адаптації до цих медійних реалій, щоб ЗМІ стали бізнесом, а не зброєю для захисту інтересів чи то власників, чи будь-кого іншого».
«Традиційна концепція саморегулювання, або навіть і співрегулювання, базувалася на двох важливих засадничих положеннях. Перше – це репутаційна мотивація і відчуття медіа своєї соціальної відповідальності. І друге – це бізнес-модель і те, що хороша репутація приносить фінансові дивіденди», – зазначила Антоніна Черевко, голова Незалежної медійної ради. Найбільшими викликами само- та співрегулювання Антоніна Черевко вважає те, що мотиваційна парадигма зникла, бо медіа вже не можна назвати таким бізнесом, яким він був у 70-х роках, а також те, що негативний контент стимулює рейтинги та перегляди, і є певна розмитість поняття «репутація медіа».
Заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук повідомила про ініціативу міністерства культури та інформаційнної політики, яку підтримали і інші міністерства – створення державної програми з медіаграмотності, оскільки наразі така потреба в українському суспільстві є дуже гострою. Вона вважає, що галузь повинна сама організуватися, а не чекати поки пропишуть особливості саморегулювання чи співрегулювання на законодавчому рівні.
Висновки:
- Дискусія довела, що сьогодні ще немає чіткого розуміння, як в Україні побудувати ефективну та безпечну модель співіснування різних форм регулювання.
- Саморегуляція стає все більш зрозумілою та популярною, але потребує підтримки, адвокації, просвіти. Важливе завдання – пошук позитивної мотивації для дотримання професійних та етичних стандартів.
- Представники регулятора вважають позитивними приклади співпраці з галуззю, коли мовники беруть на себе певні обмеження та потім виконують свої зобов’язання. Але поки ще немає плану переходу до співрегулювання. Немає і чіткого розуміння, як поширювати сферу регулювання на он-лайн медіа, не переходячи межу між регулюванням та втручанням в контент. Треба медіа спільноті вивчати найкращі практики інших країн та поєднувати зусилля для розробки пропозицій щодо української моделі.
- У галузі є розуміння переваг системи співрегулювання, але ще немає критичної маси тих, хто готовий до активної участі в ній. Крім того – є необхідність отримати адекватні законодавчі настанови створення системи.
- Ситуація може суттєво змінитися, якщо буде поновлено активну діяльність робочої групи при Комітеті ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики, яка працює над Законом про медіа. При цьому треба відслідковувати небезпечні ініціативи депутатів, як, наприклад, законопроект 4121, який формально підтримує саморегуляторні організації, а по суті – суттєво збільшує втручання держави в їх роботу.
Чи готова галузь до саморегуляції, чи зможе вона повноцінно функціонувати, розмежувавши чи поєднавши усі види регулювання – це ті питання, над якими медіа індустрії потрібно активно працювати в майбутньому