Подати скаргу
Закрити пошук
30.11.2021

«Велика проблема, що екологічна тематика у більшості ЗМІ не має спеціального журналіста», – співзасновник «Української природоохоронної групи»

«Велика проблема, що екологічна тематика у більшості ЗМІ не має спеціального журналіста», – співзасновник «Української природоохоронної групи»

У 2014 році українські біологи об’єдналися для практичної охорони дикої природи України. Так утворилася громадська організація “Українська природоохоронна група”. З її співзасновником та головою Олексієм Василюком говоримо про те, чому Україна найбільша природодефіцитна держава, а також яка роль у цьому українських медіа.

Ви голова громадського об’єднання “Українська природоохоронна група”. Це об’єднання, чи організація? 

Це громадська організація, яка об’єднує біологів. Ми всі, з дуже незначними винятками, спеціалісти біології, які цікавляться охороною природи. Хтось декан біологічного факультету в одному університеті,  хтось начальник кафедри в іншому, хтось працює в Інституті зоології, хтось в Інституті ботаніки і так далі. 

“Українська природоохоронна група” – експертна організація, а не протестна. Також ми не маємо відношення до жодних політичних сил, і для нас така позиція вкрай принципова. До нас, мабуть, частіше, ніж до інших, звертаються журналісти. Ми, дійсно, коментуємо якусь частину тем. Хоча не всі, зокрема не про батарейки, пакетики чи  сміття. Коментуємо тільки ті теми, у яких розбираємося як експерти. 

Наприклад, наша організація займається саме охороною природи. Все, що стосується: рослин, тварин, ґрунту, лісової сфери, заповідних територій,  рідкісні види рослин і тварин, а також все, що стосується живих організмів і екосистем, та їхньої охорони. Це все ми можемо коментувати. Зараз виняток становить лише тематика оцінки впливу на довкілля – ми вишукуємо ті проєкти, які можуть нашкодити дикій природі, і критикуємо їх. Звісно, я теж стараюся купувати фрукти без пакетиків, але до організації це не має ніякого відношення. 

Як часто експертів вашої організації запрошують на радіо чи телеефіри? 

До пандемії це було набагато частіше. Є ще такий момент, раніше я був в організації “Національний екологічний центр України”, і ще я 5 років працював у “Екологія, право, людина”. У всіх цих випадках я значною мірою відповідав за спілкування з журналістами. Тобто, я у цій ситуації з 2004-го року, а не останні роки. За останні роки до нашої організації, до 2021 року, зверталися десь 2-4 рази в день, не тільки телебачення чи радіо, взагалі. Частина з цього, звичайно, було не за адресою. 

Коли ми говоримо про публікацію тієї, чи іншої інформації, яку ви надавали, наскільки коректно журналісти передавали її у своїх матеріалах? 

Тут два варіанти. Варіант перший: коли журналіст звертається за нашою темою. От ми, наприклад, щось озвучили, це дало фітбек, до нас почали звертатись журналісти. І все крутиться вже довкола нашого інфоприводу. От, наприклад, мільярд дерев Зеленського загрожують знищенням останніх степів в Україні. Це наш інфопривід, і нічого там перекручено не буде. Там може бути якась інша сторона, яка скаже щось інше, але наша позиція буде озвучена правильно. 

Другий варіант, коли звертаються на якусь тему, яка суміжна з нами, не про батарейки, якими ми не займаємося, а, наприклад, на тему зміни клімату. Це не зовсім природа, вона дотична. Можна через наші знання біологічні розказати, проілюструвати наслідки зміни клімату, можемо  пояснити як це функціонує. У таких випадках ми є одним синхроном в сюжеті, грубо кажучи, або одним коментатором серед кількох. Про що буде усе інше у цьому матеріалі – я не знаю. Хочеться назвати якийсь найбільш неприємний момент, який був, мабуть, аж таких неприємних не було. Коли журналіст використовує якісь вирвані з контексту фрази, було таке пару разів, що взяли дійсно мої слова, але перекручені, таким чином викрививши.

Тобто, вони не несуть ту інформацію, яку Ви в них закладали?

Так. Ну, от, наприклад, що ми не проти сільського господарства. Сільське господарство – це не проблема. Проблема – коли розорюють нові території, які є природою. Проблема у тому, що сільське господарство нераціональне, можна було б половину орних земель в Україні вивести з обробітку і мати не менш ефективні врожаї. Натомість журналіст з цього всього обирає фразу “Ми вважаємо, що сільське господарство – не проблема”. Або, “збільшення кількості лісів – це добре, але не можна це робити коштом степів. Тому що там і степ знищиться, і ліс не виросте”. А журналіст дає фразу “Збільшення лісів – це добре”. Таких випадків було небагато. Такі моменти виглядали як непрофесійні моменти. 

Ви б могли визначити у відсотках кількість таких матеріалів з перекрученою інформацією? 

Не більше п’яти, коли саме звертались. Бо бувають випадки, коли я їду і чую на першому каналі Українського радіо свої слова, але я це років 5 тому розказував. Я свою думку не змінив, але подзвонили б мені, то я надав би більш актуальну інформацію. Таке кілька разів траплялося. 

Колись, у далекому 2008-му році була газета “Вечерние вести”, і там було 6 розворотів, у шістьох номерах поспіль, з матеріалом про те, мовляв, які ми жахливі, разом  президентом Ющенком хочемо забрати землю у простих селян вздовж усієї річки Десна, і створити там Національний парк. 

Тобто, відверто замовлений кимось матеріал? 

Так. Людиною, яка скоро після того попалась на корупції й сіла за ґрати на кілька років.

Які ще порушення журналістських стандартів Ви помічали в екотематиці? 

Є велика проблема. Вона полягає в тому, що екологічна тематика, на цей час, принаймні у більшості, ЗМІ, не має спеціального журналіста. Тобто, як правило, екологічні теми дістаються новинарям. Вони вміють змонтувати сюжет, або написати за 20 хвилин статтю, але вони не розбираються в темі. А тема складна. 

Нас, наприклад, 60 осіб, але ми не беремося за інші теми, окрім тих, що я Вам назвав. Тому що це цілий світ. Навіть наші ці маленькі напрямки – це цілий світ, де ми інколи навіть між собою намагаємося істину встановити. Для журналіста новинаря робити такий матеріал – дуже складно. Природа, і закони по яким вона живе, це не менш складна річ, ніж закони фізики, і не можна їх від себе трактувати. В результаті, виходять матеріали дуже поверхові. 

Дуже часто зауважую якісь речі, які демонструють просто непрофесійність. Наприклад, навіть вживання слова “екологія”…зубна паста не може бути екологічною, бо екологія – це наука.  

Важливі речі взагалі не висвітлюються тому, що їх важко пояснити. Теми зміни клімату – це для пересічної людини як буревій на Марсі. Він таке не буде читати. От купа сміття, або сміттєзвалище, де люди загинули – це популярне. А от зміни клімату, як їх поясниш? Ми всі від них страждаємо. Мені зараз треба хвилин 15, аби я пояснив логіку як ми всі довкола пов’язані, і як це працює, а в журналіста колонка на тисячу знаків, або ж нехай і на тисячу слів, все одно цього замало. Далі, у новинах, тематика дуже обмежена, не цікава тема не піде у випуск. 

Журналіст, якщо він професіонал, то не візьме цю тему тому,  що вона не підходить для новин. У нас було кілька випадків, коли готувалися сюжети, але їх в ефір не взяли. Ми провели час журналістом, десь там ходили, потім він дзвонить, і каже, що реально, матеріал не взяли, тому що люди перемкнуть канал. 

Є спеціальні методи, не знаю, як вони це вимірюють, але відстежують, на яких темах люди перемикають канал. Наша тематика від цього потерпає. От зоозахисники, батарейки, пакетики, я не принижую ці теми, але їх легко пояснити. Пакетики скрізь літають, навіть принципові фанати пакетів розуміють принаймні, про що говорять противники. Противники хочуть, щоб пакети не літали, а я хочу додому м’ясо принести, щоб воно у сумку не протекло. Люди, які здають батарейки, у кожному супермаркеті коробка для цього стоїть, єдине що, ніхто не думає, куди потім ці батарейки діваються, адже в Україні жоден завод їх не переробляє. От це вже складно – розбиратися із заводом. 

Ну і нарешті, права тварин. Люди можуть боятися собак, але коли показують якихось людей, які рятують кошенят, притулки, лікують, за свої гроші стерилізують, це все таке зворушливе, це все теж буде зрозуміло. А от зміни клімату, якийсь там баланс вуглецю в ґрунті як відміняється від оранки, та не один журналіст при своєму розумі не візьметься про це робити сюжет. Це дуже складно, хоча й важливо. Тому до нас найбільша кількість запитів на кшталт “чому не можна продавати підсніжники”. 

Як медіа і журналісти, на Вашу думку, могли би привернути увагу до саме важливих проблем в екології, не тільки тих, що легко сприймаються?

Це треба робити послідовно. Не так що, ось напишімо про клімат. Про зміни клімату у нас не звикли й читати, і писати. Ми хотіли би придумати якийсь окремий проєкт. От у нас був курс для журналістів для правильного розуміння тематики лісів, на “Детектор Медіа” він висить, з відеороликами. Можливо, ми так само зробимо по клімату і по землі, бо це реально працює. Таке журналістам цікаво. Там у нас були і престур, і серія вебінарів, і конкурс стипендій, тобто цілий рік був роботи з журналістами, які заявили, що вони хочуть грамотно писати про ліси. Я думаю, якби був правильний курс грамотності для журналістів грамотності в питаннях змін клімату, то це було б корисно. 

Усі вже розуміють, що ця проблема є. Треба писати не новини, треба писати аналітичні статті. Але перш ніж це робити, потрібні журналісти, які спеціалізуються на такій тематиці. Наразі вже є кілька таких, наприклад, Інна Лиховид в газеті “День”, вона вже років десять пише. Була колись на першому каналі Українського радіо програма “Азбука гармонії”, кожен день по сорок хвилин. У час не найпопулярніший, о 15-й годині, але ж це сорок хвилин щодня, і той, хто послухає, зможе отримати більш ґрунтовну інформацію. Мені здається, що наша тема для людей, які більше готові думати. Новини по телевізору, чесно кажучи, не зовсім те місце, через яке ми б мали доносити серйозні речі.  

Які наразі є проблеми у взаємодії журналіста та екоорганізації? 

Найчастіша проблема, коли журналісти бачать собі якийсь сюжет, наприклад про забудовника, який забудував парк. Звертаються з проханням сказати, що це погано, а я не хочу просто сказати, що це погано, я хочу пояснити, що за останні роки в Києві забудували дві третини парків  в кварталах забудови. Питання не втому, що у людей під вікнами не буде дерев, питання у тому, що страждає увесь Київ. Журналісту це не цікаво, мене просять сказати, чи це не законно. А це законно, бо вони отримали на це дозвіл, але ж не в цьому питання. Питання в тому що це шкідливо.  Або ж, вирубка лісів в Карпатах, навіть не можу пригадати, з чого почався цей хайп. Незаконні рубки в Карпатах, ви подивіться, як вирубують ліси на Поліссі. По-перше, всі рубки законні.

Суто юридично, Ви маєте на увазі?

Так. Скажімо, до іншого рішення суду, усі рубки законні. Я можу пояснити чому ці рубки неправильні, але журналісту це не треба. Він хоче, щоби я сказав, що в Карпатах масштабні незаконні рубки. Та не скажу я цього! У Святошинському лісгоспі в межах Києва більше рубок, ніж у більшості лісгоспів Карпат. Чому про це ніхто не говорить? Макарівський лісгосп, у Київській області, там такого масштабу вирубані ділянки, яких ви в Карпатах ніколи не знайдете. Журналіст не розбирається, він або вона собі бачить саме сюжет про незаконні рубки в Карпатах. Все інше не має значення, людина чула, що екологія – це незаконні рубки в Карпатах. Я можу допомогти журналісту розібратися, а мені кажуть: “Ні, не це розкажіть”. 

Тобто, ми вкотре повертаємося до непрофесійності журналістів? 

Так-так. Так відбувається тому, що це новинарі, їм треба через годину вже здати сюжет в новини. Їм не треба розбиратись. Їм треба той, хто скаже, що в Карпатах незаконні рубки. 

Якими джерелами могли би користуватися журналісти, аби продукувати якісний контент на екотему?

Дуже часто матеріали порушують журналістську етику у тому, що вони не висвітлюють різні сторони. Тобто, я абсолютно не проти бути в одному сюжеті з лісниками, це буде більш чесно, ніж сюжет, де буду один я. Треба звертатися до експертів. Це не обов’язково ми. Ми просто теж експерти. Ми на це навчилися, ми працюємо по трудових книжках у наукових інституціях і це щось таки означає. Але є купа інших науковців, спеціалістів, навіть серед лісівників. 

Але коли, наприклад, у статті з’являється “місцева жителька Світлана”, яку ми потім шукаємо, а в інтернеті немає взагалі такої людини з таким іменем і прізвищем, і от вона, мовляв, заявила, що у Черкаській області відбуваються незаконні рубки, і фотографія лісоповалу десь в горах. Немає гір Черкаській області. Такої людини ми не можемо знайти, що це взагалі таке? Тому, треба звертатися до експертів, не до активістів. Я не хочу нікого образити. Активісти можуть бути інфоприводом, але пояснювати що щось там незаконно, або неправильно має експерт, а не активіст. Це посилить позицію активіста, думка активіста стане правильною після того, як її підтвердить у сюжетні експерт. 

Активісти можуть бути джерелами ідей, а хто ще може бути таким джерелом? 

Звичайно, хочеться сказати, що ми би могли підказати багато таких тем, але не тільки ми. Є якісь очевидно об’єктивні речі. От, наприклад, Євросоюз собі затвердив стратегію охорони природи до 2030 року. За нашими мірками, це щось космічне. Тридцять відсотків сільгоспземель вивести з обробітку, повернути в природу, за кошти бізнесу, за наступні 10 років, наприклад. Ось такого масштабу величезний документ – це актуально для всієї Європи. Для України це просто документ Євросоюзу, але він говорить про актуальні наразі речі. Є якісь міжнародні стратегії, міжнародні плани дій, у нас на це ніхто не звертає увагу, але ці документи говорить, що насправді важливо. Не рубки в Карпатах, не посадити дерева в степу, не збір батарейок. Є якісь речі, які реально загрозливі, усілякі міжнародні серйозні документи в сфері охорони природи й екології починаються з чесного визнання в чому проблема. І якщо ти вважаєш, що для тебе самого це проблема не зрозуміла, то розберись. Не можна писати і робити сюжети тільки про рубки в Карпатах. 

І знову ми повертаємося до непрофесійності журналістів. 

В: Так.  Якщо журналіст хоче зробити професійний матеріал, він може подивитися що взагалі в світі є. Наприклад Вікіпедія – серйозно джерело, гарний початок для ознайомлення з будь-якою темою. Можна подивитись перелік актуальних проблем на тій самій Вікіпедії. 

Ви можете зараз перерахувати кілька тем, які, на Вашу думку, є найцікавішими в екології?

Можу. Наприклад, найбільша екологічна проблема – це втрата самої природи. В Україні лише рілля займає 57% нашої держави, ми друга в світі за розораністю держава. У нас самої природи 57% лише орні землі займають. А якщо ще взяти кар’єри, заводи, населені пункти, у нас не більше 20 відсотків взагалі природи в країні.  Це головна проблема. 

Через це пилові бурі, посухи, через це висихають річки, через це ерозія ґрунтів, і взагалі ґрунти від оранки вуглець з них вивільняється в атмосферу. Опустелювання у нас через це найбільш прогресуюче в Європі. Ми найбільша природодефіцитна держава в Європі і найбільш вододифіцитна. Це масштабна проблема, пов’язана з освоєнням природи. Ми в Європі найкращий приклад, і другий приклад з кінця в світі, це дуже серйозна заявка, за масштабами знищення природи сільським господарством. Це прекрасна тема, до неї з різного боку можна підійти і безкінечно про це писати. 

Друга тема – екосистемні послуги. В інших державах від них будуть економічні рішення, а в нас взагалі не знають, що це таке. Екосистемні послуги – це наприклад, коли ми дихаємо повітрям ( ми ж не платимо за це деревам), ми використовуємо поверхневі води, ми маємо певний клімат зручний, не такий як в деяких інших регіонах на півночі, чи на півдні, ми не платимо природі за те, що в нас є вологе Полісся, від якого у нас тут один з найкращих кліматів, ми не платимо комахам за запилення рослин, не платимо нікому за те, що збираємо гриби, і так далі. 

Не платимо деревам за те, що під час сильних вітрів у місті ми їх не відчуваємо, бо дерева уповільнюють швидкість вітру. Екосистемні послуги, ніхто про це не пише. 

Також глобальна проблема –  чужорідні види рослин і тварин. Взагалі, які чужорідні види? Ніхто про це не подумає. 

Більшість усіх рослин довкола нас, які ми бачимо в населених пунктах і поруч з ними – це північноамериканські види, це не українська природа. Клен, усі акації, усі квіти, які ми бачимо вздовж доріг – це чужорідні переважно американські види. Люди виходять, фотографуються, дівчина у вишиванці на фоні української природи, а це ніяка не українська природа. Це канадські види, які знищили наші види, вони витіснили нашу природу, тисячі видів наших рослин зникли. Три клени, акація, і п’ять кущів, і все. А комахи, живі організми, які жили на наших видах, їх взагалі більше немає, тому що на американських видах вони не можуть жити. 

Тобто, люди дивляться і кажуть:”Яка класна природа!”, а це не природа. П’ять видів зайняли місце тисячі видів. Ці тисячі видів були нам вигідні, там були комахи, які запилювали наші поля, у тому числі навіть не говорю про дикі рослини. Там були комахи, які харчувалися шкідниками з наших садів і городів, а їх більше немає, на кленах і акаціях нічого не живе. 

Навіть у Білорусі, попри те, як ми ставимося до Білорусі, у їхньому законодавстві є екосистемні послуги. У нашому законодавстві такого немає. У них платять гроші лісникам за те, щоб вони не рубали дерева там, де витікають струмки, щоби водність річок зберігати. У цьому Білорусь настільки далі пішла, що аж соромно. Ну, і, звичайно, тема змін клімату, про це я вже багато сказав. 

Спілкувалась Єлизавета Цареградська

Це інтерв’ю стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Розвиток кліматичної журналістики в Україні через підтримку спроможності українських ЗМІ висвітлювати зміни клімату», який виконує Комісія з журналістської етики у партнерстві з Центром екологічних ініціатив “Екодія”. Погляди, висловлені в цьому матеріалі, належать автору(-ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.

Поділитись