Подати скаргу
Закрити пошук
Статус рішення:
Немає порушення

Cкарга Вищої ради правосуддя на дії газети «Kyiv Post»

Подавач:
Вища рада правосуддя
Дата подання:
29.11.2018
Скарга подана на:
Газета «Kyiv Post»
Статті кодексу:
05. Нерозкриття джерел інформації, 06. Повнота та об’єктивнсть інформації, 08. Відсутність фальсифікації змісту

Рішення

Рішення Комісії з журналістської етики

щодо скарги Вищої ради правосуддя на дії газети «Kyiv Post»

До Комісії з журналістської етики 16 січня 2018 року звернулася Вища рада правосуддя із скаргою на дії газети «Kyiv Post», а саме на публікацію Олега Сухова «Реформатор і антиреформатор тижня», що була оприлюднена у газеті  5 жовтня 2017 року. Стаття, зокрема, містила інформацію про Голову Вищої ради правосуддя Ігоря Бенедисюка, яка, на думку Вищої ради правосуддя, є недостовірною та негативно висвітлює діяльність Вищої ради правосуддя як конституційного органу державної влади та її керівника.

Вища рада правосуддя у своїй скарзі зазначає, що, публікуючи оскаржувану статтю, газета «Kyiv Post» порушила принцип збалансованості та неупередженості подачі інформації, а також вдалася до порушень таких стандартів, визначених Кодексом етики українського журналіста:

  • повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста (Стаття 6 Кодексу);

  • редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу тощо, не повинні фальсифікувати зміст (Стаття 8 Кодексу);

  • журналіст не розкриває своїх джерел інформації, окрім випадків, передбачених законодавством України (Стаття 5 Кодексу).

Для забезпечення об’єктивного розгляду справи Комісія також отримала коментар редакції газети «Kyiv Post» щодо зазначеної скарги.

Розглянувши матеріали скарги, Комісія вважає, що автором публікації та редакцією газети не було порушено вимоги журналістської етики. В обґрунтування свого рішення, Комісія хоче навести такі аргументи.

Перш за все, Комісія вважає нерелевантними посилання Вищої ради правосуддя на порушення стандартів, визначених статтею 5 Кодексу етики українського журналіста. Зазначена стаття передбачає етичний обов’язок  (і право!) журналіста не називати джерела своєї інформації та не розкривати будь-яку іншу інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов’язано до цього рішенням суду на основі закону. Метою цієї гарантії є, зокрема, захист «викривачів», які передають важливу інформацію журналістам на умовах збереження своєї анонімності. Не розкриваючи таку інформацію, журналісти забезпечують довіру до своєї діяльності.

Комісія вважає, що обставини, викладені у скарзі, не містять жодних фактів, які б свідчити про можливе порушення газетою етичного обов’язку щодо захисту джерел інформації.

Зважаючи на це, Комісія вважає за необхідне зосередитись на детальному розгляді скарги виключно в частині порушення вимог щодо повноти, об’єктивності та достовірності інформації, оприлюдненої у оскаржуваній публікації (Стаття 6 Кодексу) та вимог щодо недопущення фальсифікації змісту публікації через неналежну редакційну обробку матеріалів (Стаття 8 Кодексу).

На думку Вищої ради правосуддя, недостовірною є, зокрема, така інформація:

«Ігор Бенедисюк, Голова Вищої ради правосуддя, разом із його фактичним керівником Президентом Петром Порошенком та Головою Вищої кваліфікаційної комісії Сергієм Козьяковим є однією з трьох посадових осіб, відповідальних за провал судової реформи…Він працював на військову судову систему, підпорядковану військовому керівництву… Бенедисюк одночасно був суддею російського військового суду та українського… Якщо Бенедисюк зараз є громадянином Росії, то він не має права обіймати свою посаду. Вища рада правосуддя заперечує, що він наразі є громадянином Росії, але відмовилась пояснити, коли він припинив своє російське громадянство і отримав українське, або надати будь-які документальні докази».

Крім цього, Вища рада правосуддя вважає, що із порушенням стандартів було оприлюднено такі твердження: «Вища рада правосуддя, яка знаходиться під контролем президентських союзників, 29 вересня призначила 111 нових суддів Верховного Суду , у тому числі 25 дискредитованих суддів, на яких накладено вето Громадської ради доброчесності, цензора громадського суспільства».

Розглянувши наведені вище твердження та публікацію в цілому, Комісія робить такі висновки:

  • Журналістський матеріал, що є предметом оскарження, є авторською колонкою та відображає точку зору відповідного автора, а не редакції.

Ключова роль засобів масової інформації полягає у забезпеченні права суспільства отримувати інформацію з усіх питань публічного інтересу. Реалізація цього обов’язку може здійснюватися не лише через підготовку та поширення редакційних матеріалів, а й через створення засобами масової інформації майданчика для обговорення ідей та інформації (наприклад, створення можливості читачів коментувати публікації онлайн). Авторські колонки і блоги, які редакції дозволяють розміщувати у своїх ЗМІ також є свого роду форумом, де журналісти та експерти висловлюють власну точку зору, яка може не збігатися з позицією редакції.

Відповідальність за такі публікації несуть в першу чергу їх автори. Покладення на редакції вимог перевіряти такі матеріали та повної відповідальності за їх зміст може створити охолоджувальний ефект для публічних дебатів із суспільно важливих питань. Зокрема, редакції не повинні нести відповідальність за порушення норм журналістської етики авторами публікацій, які не підлягають редакційному контролю. Водночас, надаючи форум для обговорення, редакції зобов’язані унеможливлювати публікацію явно незаконного контенту (закликів до захоплення влади,   насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності, пропаганди війни, насильства та жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі) та реагувати на скарги, які надходять з приводу публікацій.

Проаналізувавши зміст та форму поширення оскаржуваної статті, Комісія вважає, що відповідальність за дотримання норм журналістської етики у даному випадку несе виключно автор публікації.

  • Факти, наведені у публікації, є достовірними та підтверджуються компетентними джерелами.

Зокрема, інформація щодо роботи Ігоря Бенедисюка у військовій судовій системі, у тому числі щодо одночасної роботи в українському та російському судах, підтверджується його офіційною біографією, яка розміщена на офіційному сайті Вищої ради правосуддя. Висловлювання «Якщо Бенедисюк зараз є громадянином Росії, то він не має права обіймати свою посаду» не є твердженням про наявність російського громадянства у судді Бенедисюка, а вказує лише на те, що оскільки громадянство є обов’язковою вимогою для зайняття суддівської посади у Росії (що підтверджується відповідним законодавством), є підстави вважати, що Ігор Бенедисюк міг бути громадянином Росії. Водночас, автор належно представляє позицію Вищої ради правосуддя, зокрема її заперечення щодо російського громадянства Голови Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя у своїй скарзі також не навела доказів того, що журналісту була надана інформація про те, коли Ігор Бенедисюк припинив російське громадянство чи документальні докази припинення російського громадянства Голови Вищої ради правосуддя.

Щодо інформації про призначення Вищою радою правосуддя нових суддів Верховного суду, публікація базується на офіційній інформації Вищої ради правосуддя та зверненні Громадської ради доброчесності.

Інші твердження автора є його оціночними судженнями, обґрунтованість і відповідність етичним принципам яких буде розглянуто далі.

  • Оціночні судження, використані автором публікації, мали під собою фактичне підґрунтя

Як уже було зазначено вище, публікація, щодо якої подано скаргу, є авторською колонкою і містилася у відповідному розділі газети. Таким чином, читачі могли ідентифікувати публікацію як особисту позицію автора. На відміну від новинних матеріалів, використання багатьох оціночних суджень у особистих блогах є більш допустимим. Це, однак, не звільняє автора від обов’язку дотримуватися вимог журналістської етики. Зокрема, наведені оціночні судження повинні бути обґрунтованими та базуватися на належно досліджених фактах.

Визнання когось (анти)реформатором не можна вважати твердженням про факт, адже по суті це є результатом аналізу та оцінки діяльності відповідної особи, що є суб’єктивним процесом. У своїй публікації автор наводить щонайменше два факти, які обґрунтовують таку оцінку: подання Вищою радою правосуддя про призначення суддями кандидатів щодо яких були негативні висновки Громадської ради доброчесності, а також не надання Вищою радою правосуддя переконливих доказів щодо відсутності/припинення російського громадянства Голови Вищої ради правосуддя.

Інші оціночні судження, використані автором, такі як «контроль президентських союзників», «дискредитовані судді», також мають під собою фактичне підґрунтя (інформація про попередню діяльність Ігоря Бенедисюка, його призначення на посаду Президентом, нагородження зброєю, інформація з висновків Громадської ради доброчесності) та базуються на відкритій інформації з офіційних джерел.

Слід зауважити, що Ігор Бенедисюк є публічною особою, адже очолює орган державної влади, який відіграє важливу роль в судовій реформі. Зважаючи на це, межі допустимої критики щодо його професійної діяльності та відповідності займаній посаді є ширшими, ніж щодо звичайних громадян. Вимоги захисту його репутації мають розглядатися у зв’язку з інтересами відкритого обговорення політичних та інших суспільно-важливих питань. Оновлення Верховного Суду України та попередній досвід роботи та громадянство очільника Вищої ради правосуддя однозначно є предметом широкого суспільного інтересу.

Варто також наголосити, що автор не використовував занадто емоційних, різких чи образливих висловлювань у своїй публікації. Таким чином, Комісія вважає, що журналістом не було допущено фальсифікацію змісту публікації через неналежну редакційну обробку матеріалів.

Зважаючи на вищенаведене, Комісія з журналістської етики вважає, що публікація Олега Сухова «Реформатор і антиреформатор тижня», що була оприлюднена у газеті «Kyiv Post» 5 жовтня 2017 року, не порушує стандартів, визначених Кодексом етики українського журналіста.

Голова Комісії                                                                                  Андрій Куликов

Текст скарги

Вища рада правосуддя у своїй скарзі зазначає, що, публікуючи оскаржувану статтю, а саме на публікацію Олега Сухова «Реформатор і антиреформатор тижня», що була оприлюднена у газеті «Kyiv Post» 5 жовтня 2017 року, газета «Kyiv Post» порушила принцип збалансованості та неупередженості подачі інформації, а також вдалася до порушень таких стандартів, визначених Кодексом етики українського журналіста. 

Поділитись