Чому мова ворожнечі з’являється у ЗМІ 29 січня 2018

Голова Центру інформації про права людини, член Комісії з журналістської етики

Хоча мова ворожнечі поширена у багатьох сферах публічного та приватного життя людини і ведеться багато дискусій, чи можна законодавчо врегулювати цю проблему, – на сьогодні досі не існує єдиного загального визначення того, що саме всі сторони обговорення розуміють під «мовою ворожнечі».

Переклад терміну в українській мові також не має єдиного стандарту: так, деякі перекладають англійський відповідник «hate speech» як «мову ворожнечі», деякі – як «мову ненависті», іноді зустрічаються інші варіанти.

Чимало визначень «мови ворожнечі» ґрунтуються на встановленні факту розпалення ворожнечі, приниження чи дискримінації за певними ознаками у висловлюваннях, із перерахуванням цих ознак.

Джерелом мови ворожнечі є негативні стереотипи, або ж забобони, які нерідко продукуються для того, щоб виправдати дискримінацію – найчастіше етнічну або «расову».

Наполегливе прагнення перебільшувати нібито антисоціальні схильності представників етнічних чи «расових» меншин пояснюється особливостями людської психіки.

Люди схильні, по-перше, під враженням від рідкісних явищ надавати їм значно більшого значення, ніж ці явища заслуговують; по-друге, приписувати своїй групі найбільш бажані моральні якості, які вигідно відрізняють її від інших груп (як відомо, «своє» зазвичай ототожнюється з позитивною оцінкою, а «чуже» в більшості випадків оцінюється або нейтрально, або негативно); і по-третє, перебільшувати негативні якості «чужих», переносячи їх з окремих індивідів на цілі групи, до яких вони належать.

Чому ж мова ворожнечі потрапляє на шпальти і в ефір ЗМІ?

Журналісти нерідко таким чином хочуть посилити, як їм здається, цікавість до своєї новини і для цього спеціально вдаються до маніпуляцій, порушуючи кодекси журналістської етики.

Інша причина – недостатній рівень знань та відсутність толерантності. Вживання «мови ворожнечі» у цьому випадку часто не усвідомлюється тими, хто готує матеріали.

Наприклад, у Міністерства внутрішніх справ України тривалий час була поширена практика вказувати етнічне походження підозрюваних у вчиненні злочинів, якщо підозрювані належать до певних етнічних меншин. Журналісти передруковували ці прес-релізи, хоча ця інформація не була необхідною складовою матеріалу.

Втім, трапляються і випадки цілеспрямованого використання мови ворожнечі – як це було, наприклад, у російських ЗМІ під час і після Євромайдану, коли мова ворожнечі і потоки матеріалів про бандерівців, фашистів і хунту стали зброєю для створення стійкого негативного образу українців, щоб мобілізувати активних прибічників захоплення Криму та Донбасу.

Щоб мова ворожнечі не з’являлася у ЗМІ, необхідні сильні і незалежні медіа, а також якісна освіта і саморегуляція журналістської спільноти. Потрібно, аби і на рівні журналістської спільноти, і на рівні суспільства загалом формувалася культура засудження подібних явищ.

Журналістське середовище може багато чого зробити, аби покращити ситуацію – зокрема, через професійний підхід до своєї роботи, процеси саморегулювання, діяльність органів саморегулювання спільноти. Важливо приваблювати читачів якістю матеріалів, а не скандалами чи маніпулятивними практиками.

Якою буває мова ворожнечі

ЗМІ є одним із середовищ, через які може транслюватися мова ворожнечі – некоректні висловлювання на адресу етнічних, конфесійних чи інших соціальних груп чи спільнот, або окремих осіб як представників/ представниць цих спільнот

Журналістам та редакторам важливо бути обізнаними з тим, як проявляється мови ворожнечі на практиці, аби уникати трансляції меседжів, що можуть розпалювати ненависть.

Можна виділити такі конкретні види мови ворожнечі, які, в тому числі, транслюються і через ЗМІ (подається згідно із класифікацією Інформаційно-аналітичного центру «Сова»).

1) Заклики до насильства (тобто у зв'язку з конкретною ситуацією, із зазначенням об'єкта насильства; проголошення насильства допустимим засобом у своїх статтях, повідомленнях і т. п. — у тому числі й у вигляді прямих закликів до насильства щодо групи).

Приклад. У 2009 році Приморський районний суд міста Одеси виніс вирок редакторові газети «Наше дело» Ігорю Воліну-Данилову: умовне позбавлення волі на півтора року за розпалювання міжнаціональної ворожнечі (стаття 161 Кримінального кодексу України). У ході судового засідання Волін-Данилов визнав себе винним у скоєнні злочину.

Кримінальну справу за фактами розпалювання міжнаціональної ворожнечі та ксенофобії прокуратура Одеської області порушила у листопаді 2007 року. Навесні цього року газета «Наше дело» опублікувала матеріал під заголовком «Лучшего из гоев убей», підписаний псевдонімом Юрій Штрайхер (у ньому єврейська громада Одеси вбачала натяк на Юліуса Штрайхера – головного редактора антисемітської газети «Штурмовик», страченого за вироком Нюрнберзького трибуналу).

Нагадаємо, що у нацистській Німеччині газета «Штурмовик» (від нім. Der Sturmer) розповідала різні історії про ритуальні вбивства євреями німецьких дітей, про зґвалтування німецьких дівчат євреями, про «Протоколи сіонських мудреців» тощо. По суті, йшлося про поширення певних недостовірних фактів, що мало сумні історичні наслідки.

2) Пряме підбурювання до дискримінації, у тому числі у вигляді загальних гасел.

Приклад. У 2009 році час епідемії грипу керівництво закарпатської міліції публічно попросило повідомляти правоохоронні органи про факти зустрічі іноземців на території області – лише на підставі їхнього громадянства: «У зв’язку з ускладненням епідеміологічної ситуації на території Закарпатської області та підвищенням ризику захворювань, керівництво ГУМВС України в Закарпатській області звертається до населення області з проханням повідомляти про кожний факт зустрічі чи спілкування з іноземними громадянами, насамперед вихідцями з країн Південно-Східної Азії та Близького Сходу» («Закарпаття online», 12.06.2009).

3) Завуальовані заклики до насильства і дискримінації (пропаганда «позитивних», історичних або сучасних, прикладів насильства або дискримінації; вирази на кшталт «добре б зробити з ...», «давно час ...» і т. п.).

Приклад. Під час озвучення переліку заходів, які планують проводити в місті, міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків зауважив, що їх потрібно активніше рекламувати: «Наше місто набагато краще, чим Львів. Ми є більш патріотичне, християнське місто. І ніколи не допустимо того, що відбувається у Львові, марші там, геїв чи ще когось» (Версії, 23.03.2016) – мер мав на увазі події навколо насильницького зриву Фестивалю рівності у Львові.

4) Створення негативного образу етнічної, релігійної чи певної соціальної групи (пов'язане не з конкретними подієвими звинуваченнями, а радше передані ширшими термінами, загальним змістом чи інтонацією тексту або фрагмента тексту).

Приклад. «Напевно, кожен із нас хоч раз ставав свідком, а то й жертвою циган, які вештаються Львовом. Судячи з їх кількості, центр міста, а особливо площа Ринок, невдовзі мають всі шанси стати схожими на великий циганський табір, який не вдасться просто оминути і все ж доведеться кинути гривню-другу «відчіпного». (Вголос, 15.07.2014).

5) Виправдання історичних випадків насильства і дискримінації (вирази на кшталт «турки різали вірмен в 1915 році в порядку самооборони»).

6) Публікації та висловлювання, які піддають сумніву загальновизнані історичні факти насильства і дискримінації (наприклад, заперечення Голокосту чи твердження, що «кримських татар вислали за те, що вони стали на бік Гітлера»).

7) Твердження про неповноцінність (нестача культурності, інтелектуальних здібностей, нездатність до творчої праці) тієї чи іншої етнічної чи релігійної, або певної соціальної, групи як такої (на кшталт «вони придатні тільки для підмітання вулиць»).

Приклад. В статті журналу «Кореспондент» від 14.02.2014 журналіст Вікторія Антуневич намагається підвести читачів до думки, що у Великій Британії обслугою працюють лише чорношкірі, араби та індійці: «Я абсолютно терпима к другим расам и национальностям, но с непривычки смущало огромное количество чернокожих, арабов и индийцев. Именно они являются обслуживающим персоналом в местных гостиницах, пабах, ресторанах, магазинах и таксистами на такой работе мне не удалося заметить ни одного европейца».

8) Твердження про історичні злочини тієї чи іншої етнічної чи релігійної групи як такої (на кшталт «вони завжди вдавалися лише до насильства», «вони завжди змовлялися проти нас»).

9) Твердження про кримінальність тієї чи іншої етнічної або релігійної групи (наприклад, «усі вони злодії»).

Приклад. Чеченці в українських ЗМІ у повідомленнях про збройний конфлікт на Донбасі виступали «чеченскими убийцами, посланными Кадыровым» (Кореспондент, 02.06.2014). Так само після першої і другої війни в Чечні російські ЗМІ (а слідом за ними й українські) послідовно називали чеченських сепаратистів терористами і бандитами: «Проведення Російською Федерацією заходів щодо запобігання і силового припинення терористичних актів може призвести до того, що чеченські терористи для проведення акцій «відплати» і «залякування» шукатимуть менш захищені російські об’єкти, особливо за межами РФ» (Главред, 30.05.2008). «Начальник управління МВС України на Донецькій залізниці Леонід Кириченко заявляє, що має в своєму розпорядженні відомості про наміри чеченських терористів проникнути на територію України» (Українська правда, 03.06.2004). «Звичайно, спроби чеченських бандитів просунутись у прикордонний регіон вже були. Вперше це сталося у червні 1995 року» (Галицькі контракти, №41, 10.1999).

Приклад. Видання «Експрес» за публікує новину під заголовком «З усіх-усюд їдуть в Україну нелегальні мігранти», формуючи враження, що всі іноземці в Україні не мають законних підстав для перебування і є правопорушниками (06.08.2013). 

Певний час у хроніках МВС з’являлися повідомлення із заголовками, в яких біля слів «злочинець», «крадій», «аферист» вказувалося етнічне походження особи, яка підозрювалася у вчиненні правопорушення чи злочину.

Журналісти ж, користуючись офіційним сайтом МВС як джерелом інформації, повторювали у своєму тексті мову ворожнечі. Журналістський провал – коли до новини додавали ще й оціночні судження.

Приклад. Заголовок івано-франківського інтернет-видання «Курс» «25-річний донеччанин намагався винести продукти з франківського супермаркету» (06.11.2015), де вказівка на регіон походження людини пов'язується із правопорушенням, що має негативні наслідки для вразливої до дискримінації категорії людей –  внутрішньо переміщених осіб.

Інший приклад. «Циган, який вкрав мобілку, підняв на ноги всю Ужгородську міліцію (правопис джерела збережено – Авт.). В Ужгороді досі крадуть мобільні телефони. Зазвичай, жертвами злодіїв стають жінки і діти, а злодіями – нахабні цигани чи хитрі «кишенькові злодії»... 20 травня 2012 в 18:00 годин із заявою в міліцію звернулася безробітна мешканка Ужгорода про те, що… в її племінника невідомий хлопець циганської народності відкрито викрав з рук мобільний телефон… Зараз розшуком нахабного циганчука займається вся Ужгородська міліція...» (Новини Закарпаття, 22.05.2012).

10) Твердження про моральні недоліки тієї чи іншої етнічної чи релігійної групи євреї користолюбні», «цигани обманщики»).

11) Міркування про непропорційну перевагу тієї чи іншої етнічної або релігійної групи в матеріальному достатку, представництві у владних структурах, пресі і т. д.

Приклад. «Якщо єврейське населення в Україні становить менше одного відсотка, а у складі Верховної Ради третього скликання перебувало 136 (за іншими відомостями 158) депутатів єврейської національності (значно більше, ніж в ізраїльському кнесеті), то це, кажучи словами Вадима Рабиновича, «подобається комусь чи ні», а викликає багато запитань. Хто делегував їх? Єврейське населення? Народ України чи український народ?» (Сільські Вісті, № 135, 15.11.2002).

12) Звинувачення в негативному впливі тієї чи іншої етнічної, релігійної або певної соціальної групи на суспільство, державу («розмивання національної ідентичності», «підривання традиційних цінностей» тощо).

Приклади. «Спочатку чорношкірі та арабські кав’ярні, потім вулиці та мікрорайони. Асиміляція, від якої не втечеш. Але в асиміляції щось (хтось) домінує. У нашому випадку це будемо не ми» (Стик, 03.08.2015).

«Недавний опрос, проведенный в выпускном классе одной из донецких школ, шокировал и педагогов, и родителей: из 32 учеников только трое хотели бы иметь семью, как у мамы с папой. К этой беде (далеко не каждая семья может служить образцом) прибавилась новая – «инфекция гомосексуализма» со стороны пресыщенного Запада. Как сберечь традиционную (национальную украинскую) семью? наш сегодняшний вопрос к дончанам». (Газета «Вечерний Донецк», 11.01.2014).

13) Згадка певної групи або її представників як таких в принизливому або образливому контексті (у тому числі у кримінальній хроніці або просто при згадці етноніма).

Приклад. У період Євромайдану можна прослідкувати чітку лінію вживання мови ворожнечі на телебаченні. Так, в цей період характерним є вживання таких висловлювань як «бандерівці», «фашисти» та «екстремісти» по відношенню до учасників акцій протесту.

14) Заклики не допустити закріплення в регіоні (районі, місті і т. д.) представників тієї чи іншої етнічної чи релігійної групи (наприклад, розмірковування про неприпустимість будівництва мечеті у «православному місті»).

Приклад. «Будівництво мечеті закличе сюди тисячі мусульман. І якщо вони вже й зараз поводять себе як господарі міста, то в подальшому місцеві українці завдяки змішаним шлюбам просто зникнуть. І якщо влада дбає про майбутнє нації, то їй слід зробити відповідні висновки». (Гриф, 05.06.2011)

15) Цитування явно ксенофобних висловлювань і текстів без коментаря, визначального розмежування між позицією інтерв'юйованого і позицією журналіста/ки; аналогічно – надання місця в газеті для явної ксенофобної пропаганди без редакційного коментаря чи іншої полеміки.

16) Звинувачення групи в спробах захоплення влади або в територіальній експансії (у буквальному розумінні, на відміну від закликів не допустити закріплення в регіоні).

Приклад. «За останні роки з України в пошуках роботи виїхали 7 мільйонів працездатних українців, а на територію України приїхали близько 7 мільйонів мігрантів з країн Африки, Азії та Кавказу. Ми перестаємо бути господарями своєї землі»,  – заявив координатор загальнонаціональної акції проти нелегальної міграції Андрій Ільєнко» (Кореспондент.net, 23.11.2009).

17) Заперечення громадянства (тобто згадка про громадян як про іноземців чи «не-громадян» через їх етнічну ідентифікацію).

Приклад. «Інсинуацій навколо цьогорічного національного вибору українського «євроспівака» уникнути таки не вдалося. У доцільному виборі Гайтани, як представника України на цьогорічному «Євробаченні», засумнівався  «свободівець» Юрій Сиротюк. На його думку, афроамериканка Гайтана не зможе гідно репрезентувати Україну, адже не є «людиною нашої культури» (Погляд, 09.03.2012). Втім, легко було перевірити і дізнатися, що Гайтана народилася у Києві і є громадянкою України, а тому називати її «афроамериканкою» – неправильно; Гайтана – афроукраїнка.

Небезпека мови ворожнечі в журналістиці є загальновідомою. У багатьох частинах світу мова ворожнечі призвела до трагічних наслідків. Використання мови ворожнечі може підбурювати до скоєння злочинів на ґрунті ненависті або супроводжувати скоєння таких злочинів. Тому ЗМІ мають утримуватися від трансляції мови ворожнечі та керуватися в своїй роботі професійними етичними стандартами.

Коментарі